Поїдачі запасів

Поїдачі запасів

Дезіре знала, що має статися. Її викличуть на цілу нараду. Усі офіцери армії Азаніеля, включаючи його самого, сидітимуть за столом. Щоб їй було якомога не затишніше. Щоб натиснути на її почуття обов'язку. Щоб сколихнути у ній подобу сорому за свої дії. У моральному плані кількісна перевага протилежної сторони сильно тисне на людину. Дезіре посміхнулася до самої себе. Їй хотілося, щоби так і було. Адже все це впливає на звичайну людину. Ці генерали думають, що з Химерницями спрацює все те саме, що працює зі звичайними людьми. Як же вони помиляються. Почуття сорому? Дезіре посміхнулася ще ширше, крокуючи вулицями Фортеці тисячі фонтанів. Ні, вона іноді відчувала сором. Але вона сама вибирала, коли й перед ким це робити. Здебільшого перед собою. Іноді перед батьком. Гаразд, перед батьком частіше. Але щоб якийсь генеральчик намагався тиснути на її емоції? Це виглядало кумедним. Дезіре завжди подобалося, коли вони намагалися так вчинити. Коли вони приводили докази добре завченими словами і чекали наперед відому їм реакцію. І бац! Нічого. Нічого. Адже це Химерниця, всі постійно випускають такий факт з поля зору. Тоді вони пробують щось інше. Потім ще. І ще. Химерниці приємно спостерігати за їхніми обличчями, які поступово або багряніють від злості, або бліднуть від того, що усвідомлюють свою поразку. Тому Дезіре ніколи не сперечалася в таких ситуаціях, даючи людині досхочу висловитися. А потім тільки ухвалювала рішення, як максимально образливо для людини показати їй, що вона не права. Вона не виявляла перед ними емоцій. Емоційний щит Химерниць майже не можливо пробити. Хоча, декілька емоцій вона все ж таки їм покаже. Задоволення та поблажливість. У міру зростання їхньої агресії вона дедалі більше демонструватиме або одне, або інше. Ширина її посмішки прямо пропорційна ступеню їхнього збудження. От і зараз їй хотілося, щоб Азаніель спробував.

Химерниця все ще піднімалася вулицями фортеці. Три рубежі позаду. Що вона побачила цікавого? Нічого. Зате чула, як люди шепочуться. Усі тільки й говорять про нових воїнів. Які у них лати. Які вони величезні, всі, як на підбір. Яка у них зброя, які у них обладунки, які у них руки. Дезіре набула задумливого вигляду. Вона ніяк не могла згадати, що з їхніми руками не так? Потрібно буде при наступній зустрічі з чемпіонами звернути на руки увагу. Дезіре обвела поглядом все довкола. Люди розміщувалися і на стінах, і біля деяких будинків, чи просто щось кудись несли, тягли, везли, перекачували. Все змінилося на четвертому рубежі. На його стіні вона не побачила жодного воїна. Жоден людський солдат не стояв біля казарм чи інших споруд. За весь час, що вона йшла четвертим рубежем, дівчина зустріла лише пару людей, які кудись поспішали. Вони весь час дивилися на всі боки і показували один одному пальцями, якщо бачили когось із драйтлів. Дезіре похитала головою. Побачивши її, солдати легенько схилили голови. Що зробила Дезіре? Пройшла повз, ніби нікого не помітила перед собою. Не варто Химерницям кивати звичайним солдатам у відповідь. А ось Даміан, що йшов поряд із за нею, привітався. Він відставав кроків на десять від неї.

- Гей! - пролунав жіночий голос праворуч.

Дезіре знала, що цей вигук призначався їй. Більше на вулиці поблизу нікого не було, тільки Даміан плентався десь позаду, але навряд чи цей вигук призначався йому. Химерниця задерла голову і повернула трохи вбік, дивлячись на небо. Так володарка голосу потрапила у поле її зору. Тепер Дезіре могла вирішити, чи повернутися до неї чи ні. Кричала жінка. Маленька та повна. Похилого віку. Одна з тієї зграї майстрів. Звичайні люди на війні марні. У всіх сенсах. Навіщо з ними вітатись, заводити знайомства чи навіть дружбу? Такі ні на що не придатні. Поїдачі запасів. Знищувачі провізії. Жінка ще деякий час махала рукою Химерниці. Дезіре не відвернулася. Ні. Вона так само йшла, легенько повернувши голову в бік тієї жінки. Вона повинна зрозуміти, що Химерниця її бачить, але не вважає за потрібне подарувати їй хоч маленьку частину своєї уваги. За кілька кроків Дезіре побачила у просвіті між будинками своїх Химерниць. Вона повернулася до Даміана і показала два пальці. Дві хвилини. Дівчина звернула з основної дороги і швидким кроком попрямувала до своєї групи. Біля їхнього будинку Тревізо давала вказівки іншим Химерницям, де і які речі скласти. Дезіре оглянула пару будинків, у яких кружляли дівчата.

- На вигляд не дуже. Усередині ще гірше? - запитала Химерниця, що вже підійшла до нової оселі.

- Головний критерій вибору — ближче до Максуда. - відповіла Тревізо. - Чи знайти будинок у кращому стані?

Дезіре похитала головою. Її заступниця правильно розуміє ситуацію. Добре, що не треба пояснювати їй очевидні речі.

- Тревізо, візьми трьох наших і спустись униз. Там чекає Максуд. Сьогодні стався напад ворожого Химерника. Він пояснить. Скажи всім, що я забороняю залишати територію фортеці. Усі вилазки мають бути погоджені зі мною. Якщо виходимо, то групами.

Тревізо кивнула головою. Дезіре ще трохи подивилася на свій новий будинок. Сірий камінь, вікна без шибок. В одному будинку немає дверей, а в іншому такі, що ось-ось випадуть. Бувало й краще. Але це в жодному разі не зрівняється зі сном просто неба на землі. Похід у цю фортецю видався довгим. Дезіре кивнула Тревізо і пішла до Даміана. Вийшла вона далі за те місце, де залишила його. Дівчина вийшла на вулицю, вдаючи, що розглядає стіну. Краєм ока подивилася, чи помітив її солдат. Переконавшись, що він перейшов на легкий біг, вона повернулася і пішла далі.

Четвертий рубіж залишився позаду. Звичайно, на п'ятому Дезіре подобалося більше. Тут і оглядовий майданчик, і краєвид зі стіни кращий. Але головне те, що над тобою нічого не нависає. Над четвертим рубежем нависала потужна стіна п'ятого. А ось на верхньому рубежі лише скелі. Вони гармонійно височіли і зовсім не тиснули. Дезіре сумно зітхнула. Усю дорогу вона просто спостерігала за краєвидом. Думати про те, що сталося за останні два дні, їй зовсім не хотілося. Потрібно, щоб у голові все трохи заспокоїлося. Відсортувалося. А ввечері можна буде обміркувати, що до чого. А ще краще, поставити кілька запитань Максуду.