Розділ 10

Рікардо відсторонився від Роуз, його погляд став менш пристрасним і більше зосередженим. Він почув крик одного з охоронців, який стояв на дверях складу.

— Бос, поліція знайшла нове тіло, — голос охоронця був напруженим.

Рікардо відкинув голову назад, випускаючи глибокий подих, що видавав його роздратування. Він глянув на Роуз, і в його очах знову запалала холодна рішучість.

— Їдь додому, — сказав він їй, його голос став більш холодним. — Твої друзі, мабуть, зачекалися, щоб оглянути нове тіло, — додав він саркастично, відчуваючи, як ситуація стає серйозною.

Роуз, хоч і була трохи здивована його словами, не заперечувала. Її погляд трохи пом’якшав, і вона кивнула.

— Зрозуміло, — відповіла вона, зібравшись із думками. До зустрічі.

Вона залишила склад, її серце все ще билося швидше від того, що сталося, але вона знала, що треба залишатися на ходу.

Роуз повернулася додому, відчуваючи, як напруга всередині почала поступово спадати. Вона відчинила двері і побачила, що Джонсон і Картнер вже чекають на неї. Джонсон сидів на дивані, але не висловив жодних запитань. Він уважно поглянув на її вигляд, і йому було всеодно чесно кажучи.

Але Картнер, стоячи в кутку кімнати, відразу помітив її змінений вигляд: розмазану помаду і злегка задертий комір сукні. Його погляд став холодним і випромінював нетерпіння.

— Ба-а-а-ачу, ти весело провела час, — сказав він із сарказмом, злегка нахмурившись.

Роуз, відчувши, як він знову намагається її провокувати, зупинилася на мить, перш ніж відповісти. Внутрішня напруга між ними була вже на межі, адже те, що сталося між ними в її кімнаті вночі, не дало їй змоги забути його дивну поведінку після поцілунку. Він поцілував її, а потім просто втік, наче нічого не сталося.

Її голос став різким і холодним, коли вона звернулася до нього.

— Картнер, це вже не твоє діло, як я провела час. І мені набридло грати з тобою в тепло-холодно, — її слова були точними і чіткими. — Мені набридло, розберись у собі.

Картнер замовк, хоча і відчував, як його серце швидше б’ється від її слів. Він не міг приховати внутрішньої боротьби, що відбувалася в ньому, але в його погляді все одно залишалася холодність.

Картнер стояв, мовчки дивлячись на Роуз, його руки стискалися в кулаки, але він не відповів. Його погляд був по-справжньому важким, і хоча він намагався залишатися холодним, всередині щось розривалося від її слів.

Джонсон, який досі сидів на дивані і спостерігав за ситуацією, виглядав, наче йому все було байдуже. Він кинув погляд на Картнера, а потім повернувся до Роуз.

— Ну, якщо ви обидва вирішили сперечатись одне з одним, може, настав час почати працювати? — сказав він, намагаючись відвернути увагу від конфлікту. — У нас є справи, які чекають на рішення.

Роуз кивнула, відчуваючи, як внутрішня напруга ще більше наростає, але намагалася зберігати спокій. Вона не могла дозволити собі знову втягуватися в емоційні перепалки з Картнером.

— Ти правий, Джонсон, — відповіла вона, стискаючи губи. — Нам треба зосередитись на розслідуванні.

Картнер глибоко вдихнув, немов намагаючись заспокоїтися, і, не кажучи більше ні слова, сів за стіл, готуючись до наступної частини їхньої роботи.

Роуз сіла поруч, у голові метушливо крутилися думки. Вона була готова до нових випробувань, але те, що сталося між нею і Картнером, залишало тріщини у її серці, які не так легко було залатати.

Роуз сиділа за столом, уважно переглядаючи нові відомості про жертву. Картка перед нею була лаконічною, містила лише кілька коротких рядків:

Знайдено тіло чоловіка, вік 35-40 років.

Її очі пробігали по інформації, намагаючись витягти хоч якусь цінну деталь. Вона відчула, як її розум автоматично почав обробляти дані, не даючи місця емоціям. Тіло було знайдено нещодавно, але більше нічого не було вказано. Це був ще один невирішений випадок, ще одна загадка, яку потрібно розв'язати.

— Я ще раз зустрінуся з Рікардо Сальваторе, поговорю з ним, — сказала Роуз без емоцій, не піднімаючи погляду від картки.

Картнер, який весь цей час сидів поруч, похмуро спостерігаючи за нею, не зміг стримати свою реакцію:

— Я бачу, ти шукаєш з ним зустрічей.

Роуз підняла очі і подивилася на нього, її вираз обличчя був спокійним, але в її голосі відчувалася нещадна рішучість.

— Ні, він просто допомагає мені, — відповіла вона холодно, намагаючись не показати, що його слова зачепили.

Картнер не відводив погляду, а його очі зупинилися на її губах, немов спостерігали за кожним її рухом. Його голос став все більш провокуючим.

— Я бачу, як він тобі допомагає, — промовив він з легкою усмішкою. — Можливо, він хоче від тебе дещо інше.

Роуз відчула, як кров приливає до її щік. Всі її внутрішні бар'єри вибухнули, і слова, які вона не хотіла вимовляти, вирвались із неї.

— Він хоча б знає, чого хоче, на відміну від тебе, — відповіла вона, не стримуючи емоцій, її голос був злісний і жорсткий.

Вона встала, відштовхнувши стілець, і підійшла до Картнера, дивлячись йому прямо в очі. Її рухи були впевненими, навіть трішки загрозливими.

— І ще, — прошепотіла вона йому на вухо, її голос був холодним і жорстким. — Він не тікає, коли поцілував дівчину.

Картнер застиг на місці, а його погляд став відверто здивованим, наче він не міг повірити в її слова. Але Роуз не звертала на це увагу. Вона швидко повернулась до столу і, не витримуючи більше мовчання, звернулася до Джонсона.

— В якому морзі знаходиться тіло? — запитала вона, її голос знову став спокійним і професійним.

Джонсон, не зважаючи на напружену атмосферу, відповів коротко:

— Лейквуд. Тіло вже на місці.

Роуз кивнула, готова до нових дій. Вона не мала часу на емоційні перепалки з Картнером. Їй потрібно було знайти відповіді, і для цього вона була готова йти будь-якими шляхами.