Розділ 9

Роуз сиділа, спостерігаючи за тим, як Рікардо Сальваторе уважно вивчає її, його погляд не зводиться з її обличчя, немов намагається знайти щось, що вона намагається приховати. Вона відчувала, як її серце б'ється частіше, і кожен її рух був виважений, кожне слово — обмірковане. Вона знала, що тепер від її рішень залежить багато.

— Як ти збираєшся бути корисною, якщо не розповідаєш мені більше? — запитав він, поглянувши на її черговий повний келих.

Вона зробила паузу, намагаючись вигадати нову лінію поведінки. Рікардо був розумним, і якщо вона хотіла здобути його довіру, їй доведеться грати за його правилами, не відкриваючи все відразу.

— Я можу дати вам те, чого не дасть ніхто інший, — почала вона, її голос був твердим, але спокійним. — Ви хочете знати, хто за вами спостерігає. Я можу розповісти вам, хто за вами насправді стоїть.

Сальваторе підняв брову, зацікавлений її словами, але він залишався обережним.

— І хто це, на вашу думку? — він накрив її руку своєю, злегка стискаючи пальці.

Роуз відчула його захопленість і знала, що це її момент.

— Це ті, хто грає в гру, яку ти ще не розумієш, — відповіла вона, і її слова проникали глибше.

Рікардо задумався, потім повернувся і поглянув на неї з легким інтересом. Його очі не відривалися від її.

— І чому ти хочеш мені допомогти? — це питання було прямим, майже викликом.

Роуз відчула, як її думки формулюються в єдину стратегію. Вона повинна була зіграти на його амбіціях, на його бажанні контролювати ситуацію. Тільки так вона могла наблизитися до мети.

— Я хочу вижити в цьому світі. А допомагаючи вам, я гарантую свою безпеку і стабільність для себе. Не думаю, що це велика ціна.

Рікардо нахмурився, ніби розмірковуючи її слова. Але її рішучість була зараз очевидною для нього.

— Ти не боїшся ризикувати? — запитав він, злегка нахиляючись ближче.

Роуз не відсувалася, тримаючи контакт очей.

— Бояться лише слабкі, — тихо сказала вона.

Він засміявся, цей сміх був теплим, але злегка зловісним.

— Ти цікава, — промовив він, погладжуючи її руку ще раз, цей раз довше. — Можливо, ти справді варта моєї уваги.

Вона вперше відчула, що Сальваторе, навіть якщо був обережний, почав захоплюватися її рішучістю. Це був її шанс.

Роуз відчула, як цей момент стає вирішальним. Рікардо почав показувати ознаки зацікавленості, але її мета була не лише здобути його довіру, а й продовжувати тримати ситуацію під контролем. Вона знала, що її наступний крок має бути витонченим, щоб не втратити шанс на досягнення своєї мети.

— Що скажеш, якщо я дам тобі трохи більше, ніж ти очікуєш? — спитала Роуз, намагаючись ввести його в невелику спокусу. Вона почувала, як він аналізує кожне її слово, кожен жест.

Рікардо відкинувся на спинку крісла і подивився на неї з викликом. Він любив сильних людей, тих, хто не боїться ризикувати.

— Ти хочеш ще більше від мене, чи не так? — його тон був теплий, але злегка знущальний.

Вона відповіла спокійно:

— Я хочу, щоб ти побачив, що я можу бути корисною. І для тебе, і для твоїх планів.

Він нахилився вперед, поглядаючи на неї через полум’я свічок, які тремтіли на столі. Він відчував, що вона каже правду, але вона теж була загадкою. І ця загадка йому подобалась.

— Добре, — нарешті сказав він. — Я дам тобі шанс, Роуз. Але пам'ятай, що ти або з нами, або проти нас. І в нашому світі бути на стороні ворога — це смертельна помилка.

Роуз відчула, як її пульс пришвидшується. Вона тільки що отримала шанс, і тепер вона повинна була діяти.

— Я зрозуміла, Рікардо, — відповіла вона, її голос став твердим. — Тепер давай подивимося, на що я здатна.

Він посміхнувся, задоволений її рішучістю. І хоча ще не було зрозуміло, що з цього вийде, Роуз знала одне: цей крок міг стати тим, що змінить усе. Тепер їй треба було діяти, не дозволяючи втратити контроль над ситуацією.

Рікардо уважно дивився на Роуз, оцінюючи її сміливість. Вона викликала у нього цікавість, але й настороженість. Занадто легко вона увійшла в його світ, а значить, або вона була надто ризикованою, або вміло грала свою роль.

— Ти хочеш довести свою корисність? — він усміхнувся, трохи нахилившись ближче. — Добре. У мене є для тебе невеличке випробування.

Роуз не здригнулася. Вона знала, що це було неминуче.

— Слухаю тебе.

Рікардо кивнув і встав із-за столу.

— Поїхали, — сказав він, простягаючи руку.

Роуз на мить задумалася, а потім узяла його руку, дозволяючи йому повести її до виходу.

Коли вони вийшли з клубу, перед ними вже стояв чорний автомобіль. Один із людей Рікардо відчинив дверцята.

— Куди ми їдемо? — спитала вона, сідаючи в машину.

Рікардо всміхнувся, пристебнувшись.

— Побачиш.

Машина рушила, і Роуз відчула, як напруга в повітрі стає майже відчутною. Вона не знала, що задумав Рікардо, але відчувала: це буде перевірка, яку вона просто зобов’язана пройти.

Автомобіль рухався нічним містом, а Роуз намагалася зберігати спокій, хоч її думки були напруженими. Вона кидала короткі погляди на Рікардо, який виглядав розслабленим, немов він звик контролювати ситуацію.

— Ти ж не боїшся темряви, Роуз? — запитав він, не відводячи погляду від дороги.

— Я боюся тільки дурних рішень, — відповіла вона з легкою посмішкою.

Рікардо коротко засміявся.

— Тоді тобі сподобається ця ніч.

Машина загальмувала перед старим покинутим складом. Високі ворота були напіввідчинені, а всередині виднілися силуети кількох чоловіків.

— Вилазь, — кинув Рікардо.

Роуз обережно вийшла з авто і озирнулася. Повітря було пронизане запахом металу та бензину.

— Що ми тут робимо? — запитала вона.

Рікардо підійшов ближче, опускаючи голос до небезпечного шепоту:

— Ти хочеш бути частиною цього світу? Тоді тобі доведеться довести свою вірність.

Один із його людей вийшов із тіні, тримаючи перед собою зв’язаного чоловіка. Його обличчя було закривавлене, а подих уривчастим.

Роуз відчула, як її серце стиснулося.

— Що з ним? — її голос звучав рівно, хоч всередині все вирувало.

— Він нас зрадив, — просто сказав Рікардо. — І ти вирішиш, що з ним буде далі.

Він простягнув їй пістолет.

Роуз зустріла його погляд. Це був тест. І він хотів побачити, наскільки далеко вона готова зайти.