Розділ 8

Картнер мовчки сидів, опустивши голову, обдумуючи слова Джонсона. Він розумів, що друг має рацію, але страх втратити Роуз назавжди все ще тримав його в пастці нерішучості.

— Я просто не знаю, як до неї підступитися, — зрештою видавив він. — Вона... вона не така, як інші. Роуз не з тих, хто піддається легкому флірту.

Джонсон зітхнув і перехрестив руки на грудях.

— Ну то й що? Ти ж не збираєшся сидіти й чекати, поки якийсь інший хлопець займе твоє місце? — запитав він, піднімаючи брови. — Ти бачив, як на балу цей виродок цілував її? Вона не одразу відштовхнула його, друже.

Картнер стиснув щелепи, згадавши цю сцену. Він дійсно ледве стримав себе тоді.

— Думаєш, мені це спокій дає? — пробурмотів він.

— Ну то вперед! — Джонсон розвів руками. — Візьми себе в руки і покажи їй, що тобі не все одно. Ти ж не хочеш, щоб вона думала, що тобі байдуже?

Картнер провів рукою по обличчю, ніби намагаючись зібратися з думками.

— Я не знаю, що робити…

Джонсон зітхнув і поплескав друга по плечу.

— Це ти вже сам вирішуй, — сказав він. — Але, якщо хочеш моєї поради, то не зволікай. Бо потім буде пізно.

Картнер мовчки кивнув, внутрішньо розуміючи, що настав час діяти. Він не знав, що саме зробить, але точно вирішив не стояти осторонь.

Картнер провів рукою по волоссю, намагаючись упорядкувати думки. Він зрозумів, що більше не може просто чекати.

— Гаразд, — нарешті промовив він. — Я щось зроблю.

Джонсон усміхнувся і підвівся.

— Оце вже інша справа. Тільки не затягуй, друже.

Картнер тільки кивнув, а потім піднявся й пішов до своєї кімнати. Він не міг заснути. Його роздирали думки про Роуз. Вона була поруч, у сусідній кімнаті, і він міг просто постукати у двері, поговорити з нею, розповісти все, що відчуває. Але чи готовий він до цього?

Він сів на ліжко, вдивляючись у темряву.

А Роуз тим часом теж не могла заснути. Її думки металися між тим, що сталося на балу, і тим, що вона бачила сьогодні. Вона згадувала, як Картнер фліртував із дівчатами, і відчувала злість. Але на кого? На нього чи на себе?

Раптом у двері хтось постукав. Вона різко сіла, серце прискорилося.

— Це я, — почула вона голос Картнера.

Роуз глибоко вдихнула, перш ніж підійти до дверей і відчинити їх.

Картнер стояв перед нею, виглядав трохи розгубленим, але рішучим.

— Можна поговорити? — запитав він.

Роуз уважно подивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що саме він хоче сказати.

— Гаразд, заходь, — відповіла вона, відступаючи назад.

Картнер увійшов і зачинив за собою двері. Це була їхня перша розмова наодинці після всього, що сталося. І обидва розуміли, що вона змінить усе.

Роуз схрестила руки на грудях і уважно подивилася на Картнера.

— Ну, говори, — сказала вона, намагаючись приховати напругу в голосі.

Картнер пройшов кілька кроків уперед, але потім зупинився, немов зважував кожне слово.

— Слухай, я не знаю, як це правильно сказати... — він провів рукою по волоссю, погляд його був напруженим. — Я бачив, як ти сьогодні реагувала на той поцілунок.

Роуз примружилася.

— І що?

Картнер глибоко вдихнув.

— І це означає, що тобі не байдуже.

Роуз відчула, як її серце пропустило удар. Вона хотіла заперечити, сказати, що він помиляється, що це було не так... але вона знала, що він має рацію.

Картнер зробив ще один крок до неї.

— Роуз, я не знаю, що між нами зараз, але знаю одне — я не хочу бачити тебе з кимось іншим.

Він дивився на неї так, що їй стало важко дихати.

— І що ти пропонуєш? — її голос звучав спокійно, але всередині все вирувало.

Картнер коротко усміхнувся, хоча в його очах не було легковажності.

— Може, я просто зроблю те, що давно мав зробити.

І перш ніж вона встигла щось відповісти, він нахилився й поцілував її.

Роуз відчула, як її спина притискається до дверей, а Картнер наближається до неї ще більше. Його губи були гарячими, наполегливими, але вона намагалася зібратись із думками.

— Це… це не правильно… — прошепотіла вона в перервах між поцілунками, хоча сама вже не була впевнена, чи справді так вважає.

Картнер не відповів, лише сильніше притягнув її до себе, змушуючи серце битись ще швидше.

Її руки, які ще секунду тому були напружені, м'яко обвили його плечі. Вона вже не опиралася. Тіло саме тяглося до нього, а бажання поступово поглинало всі сумніви.

Поцілунки ставали все глибшими і пристраснішими, наче вони нарешті дозволили собі те, що приховували так довго.

Картнер провів рукою по її щоках, зупинившись на шиї, а тоді його губи знову накрили її в поцілунку, який змусив Роуз забути про все навколо.

Картнер відсторонився, його подих був важким і нерівним. Він глянув на Роуз, і в його очах можна було прочитати безліч емоцій, від сумніву до бажання. Потім, на мить затримавши погляд на її обличчі, він ніжно поцілував її в лоб.

— Це не так просто, — прошепотів він, і, не даючи їй часу на відповідь, повернувся і тихо вийшов із кімнати.

Роуз стояла, ще відчуваючи тепло його поцілунку на своїй шкірі. Її серце билося шалено, а думки були сповнені сумнівів та запитань. Вона залишилася одна, намагаючись зрозуміти, що сталося і що тепер буде далі.

Роуз сиділа на ліжку, дивлячись у порожнечу. Вона не могла зрозуміти, що сталося. Спочатку цей поцілунок, і всі ці емоції, які прокинулися в її серці, а потім раптове відсторонення, ніби він намагався втекти від своїх почуттів. Вона відчувала розгубленість. Що це означає? Чому він так вчинив? Все було заплутано і незрозуміло. В кінці кінців, вона вирішила, що зараз не час для роздумів. Потрібно було просто спати і дати собі час на відпочинок.

Коли Роуз прокинулася, ще не зовсім вірячи, що це був реальний нічний епізод, на годиннику була вже шоста ранку. Вона потягнулася, відчуваючи легкий головний біль і ще трохи відчуваючи втомленість після всього, що сталося напередодні. Вдихнувши глибоко, вона встала з ліжка і вирушила до ванної, щоб освіжитися.

Всі її думки ще були переповнені подіями минулої ночі, але вона вирішила, що варто почати день із простих і звичних речей. Після того як вона одягнулася у зручний домашній одяг, Роуз направилася на кухню. Вона включила плиту, почала готувати сніданок — простий омлет з овочами, який допомагав їй заспокоїтися і зібрати думки. Вже під час приготування їжі вона відчула, як цей звичний ритуал допомагає повернути відчуття контролю. Смак свіжих інгредієнтів і запах теплих страв наповнювали кухню, і хоч на душі було важко, з кожною миттю, що проходила, Роуз почувала себе трохи краще.