Пролог

Чикаго, січень. Ранок.
Засніжені вулиці міста ще дрімають, окутані туманом. На території, закинутого складу, зібралося кілька поліцейських машин. Сині проблиски мигалок вириваються з густого снігу, відображаючись у вікнах напівзруйнованих будівель.

Детектив Клайд закурив цигарку, глибоко вдихнувши холодне повітря. Він знову був тут, серед цієї темряви, серед таємниць, що ніколи не здаються.

— Ну, що скажеш? — звернувся він до криміналіста, який схилився над тілом.

— Це щось… незвичне, — чоловік підвів голову, ковзнувши рукавицею по зап'ястку жертви. — Можливо, пов’язане з минулими справами.

Клайд примружив очі, глянув на тіло. Жертва — чоловік років сорока, акуратний костюм, туфлі, але щось у ньому не сходилося. Це не було випадкове вбивство.

— Як це «пов’язане»? У нас є щось подібне? — детектив видихнув дим, опускаючи недопалок у сніг.

— Не просто подібне, — криміналіст відступив убік, щоб Клайд зміг ближче роздивитися тіло. — Це той самий почерк, що й у серії п'ятирічної давнини. Але ті справи так і не довели до кінця.

Клайд мовчав. Він пам’ятав ті п’ять років тому. Тоді місто трясло від страху, але злочинець зник. Ніяких слідів, лише мертві. Ні мотиву, ні підозрюваних.

— І ти хочеш сказати, що це повернулося? — його голос прозвучав як вирок.

Криміналіст кивнув.

— Поглянь сюди, — він обережно перевернув руку жертви. На долоні були дивні синці, неначе від мотузок. — Той самий метод, той самий стиль. Але цього разу злочинець залишив нам підказку.

— Яку ще підказку? — Клайд нахилився ближче.

— Він не поспішав. Цей убивця не боїться, що його знайдуть. Більше того, я думаю, він хоче, щоб ми знайшли його.

Клайд відчув, як кров застигла у його жилах.

— Що ще?

— На складі виявили старі записи. Декілька з них — звіти по тих самих нерозкритих справах. Хтось вивчав наші промахи.

Клайд запалив нову цигарку, хоч рука ледь помітно тремтіла.

— Це буде непроста справа, — сказав він більше самому собі, ніж колезі. — І щось мені підказує, що ми ще навіть не уявляємо, з чим маємо справу.

З далекого кінця території хтось крикнув:

— Ще одне тіло!

Клайд витер долонею обличчя, дивлячись на густі хмари, що оповили зимове небо. Його переслідувало відчуття, що це лише початок чогось значно гіршого, ніж усе, що було раніше.

Детектив Клайд знову обійшов тіло, ковзаючи поглядом по кожній деталі. Лід, що покривав вулицю, наче змащував усі сліди, але тут, на складі, було ще чимало чого, що не вписувалося в картину. Він помітив на шиї чоловіка невелике здавлене місце, а на грудях — незначну подряпину, що могла бути зроблена чимось гострим. Це був знак того, що злочинець діяв холоднокровно, обережно.

— Що ще? — спитав Клайд, коли криміналіст закінчив з обстеженням.

— Є одна дивна річ, — чоловік підняв погляд, знову ковзаючи по записах на планшеті. — На лівому зап’ястку… майже невидима, але тут є малий, ледве помітний шрам. І я думав, спочатку, що це просто дрібна травма, але…

— Але? — Клайд пильно глянув.

— Це дуже схоже на почерк того, кого ми шукали п'ять років тому. Та ж сама техніка, та сама невидимість слідів. Тільки зараз більше, якби це було повідомлення. Як мітка.

Клайд стискав губи, відчуваючи, як невідомий страх починає охоплювати його. Знову те саме відчуття — шрам на тілі жертви. Щось, що мало якесь значення. Якась таємниця, прихована від нього.

— Ти точно це зафіксував? — запитав він.

— Абсолютно, — криміналіст кивнув. — Але є ще одне, що нас пов’язує з минулим.

Клайд подивився на нього з підозрою.

— Що ще?

— Ми знайшли деякі документи на місці злочину, — продовжив він, показуючи кілька аркушів паперу, що, здавалося, були зниклими частинами минулого. — Справа №546 — невирішена. Це не просто збіг.

Клайд глянув на документи, ледве стримуючи бажання взяти їх прямо зараз. Він розумів, що це — щось більше, ніж просто вбивство. Це може бути те, що вони не розкрили тоді.

— Мені потрібно все це. — Детектив глянув на криміналіста. — Я хочу всі звіти з минулих справ. Прямо зараз.

Чоловік знизав плечима і пішов до машини, щоб привести документи.

Тим часом Клайд опустився на коліна поряд з тілом, намагаючись побачити більше, ніж просто зовнішню оболонку. Тут було не тільки вбивство. Це була гра, яка триває, і він повинен був зрозуміти, як у неї вписатися.

Незабаром співробітники доставили потрібні папери. Клайд взяв кілька аркушів до рук, перегортаючи сторінки. Справа знову відкривалась, так, як ніби ніхто й не намагався її закрити. І якщо це було початком чогось більшого, він відчував це.

— Зв'язок є, — прошепотів він собі під ніс.

Криміналіст повернувся до нього, глянувши на зібрані документи.

— Це більше, ніж ми могли уявити. Це може бути… зв'язок між старими справами і новими вбивствами.

Клайд підняв голову і знову глянув на сніг, що все ще падав, немов зіштовхуючи час назад. Він розумів, що вся ця ситуація не випадкова.

— Чекаємо підмоги з Денвера. — Клайд, нарешті, видав свій наказ.

Криміналіст лише кивнув, розуміючи, що це тільки початок нового, більш темного розслідування.