Хлопець вранці прокинувся від чиїхось криків на подвір’ї. Виявилося, що сторож прийшов забрати Рудого назад до себе, почувши від сусідів про його повернення. Але пес не хотів назад і вчепився йому в литку. Мар’ян перелякано спостерігав за усім, що відбувалося з вікна. Старий сторож кричить:
– Я зараз поліцію викличу, заберіть пса!
– То собака ваш чи наш?, – питає Мар’янів батько, не поспішаючи рятувати людину, яка не вміє поводитись з тваринами.
– Я заберу собаку, але щоб ноги вашої тут не було, – гукнув батько, вмовляючи пса відпустити ногу п’янички. Знехотя, хоч і не перестаючи гарчати, Рудий таки відпустив ногу сторожа, але вже трохи пожовану. Ніхто не кинувся рятувати старого, натомість забрали собаку в хату, бо той аж трусився зі страху і люті, пригадуючи все те, що довелося стерпіти через цю двоногу істоту. В селі ще довго гавкали собаки, напевне вчули «чужого» в нашому другові, а потім стало тихо. Знову заморосив густий весняний дощ.