24. Дежавю

МАРК 

Але Каріна не намагається зрозуміти мій біль. У її очах замість усвідомлення чи провини разом зі сльозами спалахує дика, колюча підліткові образа й запекла лють.

— Ах, ось як?! — Її голос зривається на істеричний, ображений крик, а з очей бризкають перші сльози. — Тобто це я винна?! Тобто ти знову захищаєш цю свою біляву мимру?! Вона з мене знущається... Чіпляється до мене постійно. Вчить мене жити, бо вона краще знає... А мені це не потрібно, я не хочу бути такою занудою, як вона. А ти замість того, аби підтримати мене та захистити, вичитуєш мене... Ти взагалі мене не любиш! Тобі ця Єва дорожча за власну доньку! Я ненавиджу вас усіх! Ненавиджу! — випалює вона мені в обличчя з такою люттю, що мені стає не по собі.

Мала, розвернувшись, йде до столу, хапає свою сумочку, і я розумію, що вона має намір зараз втекти. А я цього допустити не можу.

— Каріно, зупинися! — ричу я, намагаючись схопити її за плече.

— Відчепися від мене! — верещить вона, із силою вириваючись із моїх рук.

Вона розвертається й кулею мчить на вихід із кабінету.

— Каріно, ану стій! Ти чуєш мене?! Негайно зупинися! — кричу я їй навздогін, кидаючись за нею.

Але моя донька не чує мене й не хоче чути нічого. Вона із силою відчиняє двері, прожогом вискакуючи в приймальню, мов сполоханий вихор. Я вибігаю слідом за нею, розраховуючи перехопити її біля виходу, але все відбувається за лічені частки секунди. Вона зі сльозами та криками, що ненавидить нас усіх, біжить до дверей.

У цей момент двері прочиняються, і всередину входить Злата, в її руках — паперовий стаканчик із чимось гарячим.

— Каріно, ні!.. — встигаю лише вичавити з себе я.

Але вже пізно. Каріна з усього розмаху налітає прямо на Злату.

Стаканчик виривається з тендітних рук від зіткнення доньки та помічниці, він перевертається в повітрі. І його гарячий, темний вміст суцільним широким сплеском виливається прямо на красиву сукню Злати. Мене охоплює відчуття повтору. Неприємного. Можу тільки уявити, що відчуває ця дівчина.

Вона здригається, відступає назад і великими, наляканими очима дивиться на мене.

Повітря в приймальні миттєво розжарюється. Повисає нищівна, глуха, абсолютно німа картинка.

Злата знову стоїть мокра, перелякана, з широко розплющеними очима, у яких повільно закипає неприхований шок. Гаряча рідина розтікається по тканині, утворюючи величезну, потворну пляму. Вона кліпає і безпорадно дивиться то на свою знівечену сукню, то на Каріну, то на мене.

Каріна застигає на місці, важко дихаючи та витріщаючись на результат свого сліпого ривка.

А я стою на порозі власного кабінету, затуливши обличчя долонею, і розумію: цей день спотворив сам диявол, і він явно вирішив добити мою нову секретарку остаточно. Випробувати на міцність мене і наші сімейні стосунки. Видихаю, бо чудово усвідомлюю: зараз буде кіпіш. І дай Бог, щоб обійшлося без мордобою, бо зустрілися дві стихії.