3 Справжнє диво

Ми з Алією і Полінкою грались з нашим новим маленьким другом біля королівського палацу.

Нам всім було дуже весело. Одна із служниць нагадала нам, що вже настав час обіду.

- Не хочу йти їсти! Ми ж так гарно грались, - важко зітхнувши, промовила я.

- Даяно, ти забулась, що після того, як ми з'їмо всі страви, на нас чекає смачний десерт? - Поцікавилась Поліна.

- Точно! Десерти я люблю! - Повеселіла я.

Алія підхопила на руки кошеня і ми вже зібрались йти обідати, коли сталося щось дуже дивне.

Стало холодно і дуже моторошно. Неподалік почувся якийсь шум.

Поглянувши туди, я побачила що наші лицарі - охоронці перетворилися на кам'яні статуї і більше не могли поворухнутись, а до нас наближалась якась жахлива жінка в чорному плащі з каптуром.

- Даяно, що нам робити? - Злякано запитала Алія.

Перш, ніж я встигла щось відповісти, Дієго зіскочив у неї з рук і став перед нами ніби захищаючи від тієї страшної жінки.

Тим часом постать в чорному плащі наближалась до нас все ближче і ближче.

- Це зла чаклунка! - Злякано промовила Поліна.

-  Треба швидше втікати, поки вона не перетворила і нас на статуї, - запропонувала Алія.

- Так. Зараз я тільки Дієго заберу, - сказала я і кинулась до кошеняти, але не встигла його схопити.

Наступної миті на місці нашого руденького малюка стояв золотий дракон.

- Ти де тут взявся, драконе?!  Я думала, що знищила тебе у нашу минулу зустріч, - невдоволено промовила зла чаклунка.

- Тобі не пощастило, відьмо. Золотого дракона не так легко вбити, - відповів Дієго і дихнув на відьму золотим полум'ям.

- Що ти наробив, клятий драконе?! Я втратила всю свою магію і тепер більше не зможу чаклувати! - Заверищала зла чаклунка і кинулась втікати.

Вона так бігла, що навіть забулась свій чарівний посох.

Своїм золотим вогнем, дракон розчарував лицарів. Як тільки вони змогли рухатись, то відразу кинулись наздоганяти злу відьму, щоб  впіймати її і кинути до в'язниці.

Виявилось, що ця злюща чаклунка хотіла захопити наше королівство. Вона володіла дуже сильною магією, тому  її жахливий план міг спрацювати, якби не наш Дієго.

Золотий дракон підійшов до нас.

- З вами все добре, дівчатка? - Поцікавився він, уважно нас оглядаючи.

- Так. Але як так сталось, що ти був кошеням, а перетворився на дракона? - Запитала я, доторкнувшись до його крила.

- Зла чаклунка зачарувала мене і мало не знищила. Але ваша доброта і турбота зробили справжнє диво. Вони зруйнували закляття і повернули мені сили і магію. Дякую вам, дівчатка.

- Це ми тобі дякуємо, дракончику. Якби не ти, то ця жахлива, зла відьма захопила б все королівство. Навіть боюсь уявити, щоб тоді було. Ти - наш рятівник, - промовила я, погладивши дракона.

Сталося так, що доброта і турбота, яку ми проявили до маленького і беззахисного кошенятка, повернулась до нас сторицею.

Дракончик полетів у свій чарівний ліс, але частенько прилітав до нас у гості.

Ось так ми з подружками дізнались, що добро - це величезна, неймовірна сила.