Пролог

Белара

— Я повернулася… — вичікую момент, коли біля Аліейри нікого немає і новий король не дивиться в її бік.

— Беларо? — дивується вона. — Мені так не вистачало тебе!

— Тсс… Белгард не мусить мене бачити. Відійдімо…

— Що сталося, подруго?

— Я виконала твоє доручення і з’ясувала багато цікавого про священну річку. Вона бере початок у Покинутих Горах. І я знайшла місце, де в неї впадає невелике джерело, що містить солі саматису — основи для чаю, який блокує оборот.

— Зачекай, це зараз не важливо! Що за проблема в тебе з Белгардом? Ви ж досі не зустрічалися?

— Ми познайомилися в Султанаті. І… усе дуже складно… Я ще не готова поділитися, мені треба оговтатися…

— Я можу чимось допомогти? Ми вилітаємо в Імперію сьогодні ж. Ти зі мною? — пропонує подруга.

— Я… хотіла б поки залишитися тут… Можливо, пізніше…

— Ти впевнена?

— Так, так треба. А поки що — вітаю! Я так рада за тебе! Сподіваюся, ви будете щасливі!

Виконавши свою місію, полегшено видихаю та в цю мить зустрічаюся поглядом з розлюченим Белгардом…

Белгард

Я відчув її раніше, ніж побачив. Мій погляд нервово ковзає по натовпу, аж поки не зупиняється на постаті біля Аліейри.

Белара... Вона тут!

Серце пропускає удар. Так близько… На мить наші очі зустрічаються, і я бачу в її погляді такі знайомі мені емоції: впізнавання, страх і… виклик.

Я обертаюся та кидаюся до неї, ігноруючи все навколо. Але вона знову виявилася спритнішою. Знову вислизає з-під самого носа…

Як того першого разу. І як останнього...

Нічого, мале лисеня. Тепер ти на моїй землі! І цього разу я переверну все Королівство, але знайду тебе.