Розділ 20

Белара

Я намагаюся непомітно повернутися до своєї кімнати, але де там! 

Хоча в гаремі й панує переполох, охорона цілеспрямовано оглядає всі приміщення, замикаючи їх після цього на замок. 

— Ось вона! — раптом кричить один зі стражів, помітивши мене. 

— Хапайте її! — командує начальник охорони, і я миттєво стаю в бойову стійку, готуючись відбивати напад. 

— Не підходьте до неї! — втручається управитель, очевидно, ще не забувши, чим це закінчилося минулого разу. 

— Повернись до своїх покоїв, Руда. Принц дуже лютує! І цього разу, сподіваюся, тобі доведеться скуштувати батога!

Озираюся на всі боки — уся охорона гарему тут і частково — стражі головного будинку. Не менше десяти чоловіків. З такою кількістю я не впораюся… Покірно йду до своєї кімнати, але на пів дорозі надходить новий наказ: 

— Його Високість бажає бачити цю наложницю у своєму кабінеті! Негайно! 

Настав час розплати?

Белгард

Я входжу до кабінету, ледь стримуючи бажання рознести тут усе в тріски. Але замість цього натягую на обличчя привітну посмішку. 

Галланас, міністр фінансів Султанату, уже зручно вмостився в кріслі, не чекаючи на запрошення. Його обличчя, висушене пустельними вітрами та палацовими інтригами, зараз перекошене від злості. 

— Ваша Високосте, — він навіть не встає, лише злегка схиляє голову, що, враховуючи нашу різницю в становищі, межує з образою. — Я подолав довгий шлях, щоб забрати свою викрадену доньку з ваших… гостинних обіймів. 

— Галланасе, — я опускаюся в крісло навпроти, відкинувшись на спинку та старанно вдаючи спокій. — Ваша донька опинилася в моєму… домі після офіційних торгів. Її подарував мені принц Аріст, купивши як рабиню на аукціоні наложниць. Ані Аріст, ані я не знали, що в її жилах тече кров Степових Переслідувачів. А претензії щодо «викрадення» висувайте работорговцям на кордоні!

Міністр подається вперед, і його очі звужуються до щілин. 

— Торги? Рабиня? Подарунок спадкового принца? Це вже не має значення! Моя донька провела ніч у вашому ліжку, Белгарде! Про це вже шепочуться ваші стражі, а до вечора знатиме весь Султанат. Ви знеславили рід, який, між іншим, тримає ключі від вашої скарбниці!

— Вона сама прийшла до мого ліжка, — відрізаю я, відчуваючи, як усередині все клекоче при згадці про підміну. 

Де, Некрилаті Боги, Руда?! Сподіваюся, вона не втекла в цій метушні.

— Це вже не має значення, — Галланас б’є кулаком по столу. — Марата втекла з власного весілля із сином візира. Той шлюб тепер неможливий — ніхто не візьме за дружину жінку, що побувала в гаремі. А у вас є тільки один вихід, якщо ви не хочете, щоб завтра ваші рахунки в державному банку Султанату закрилися!

Я підіймаю брову, передчуваючи, яку пастку він приготував.

— Ви одружитеся з нею, Белгарде. Негайно. Офіційний шлюб виправить це «непорозуміння». Марата стане принцесою, і ваші фінанси будуть і надалі вам доступні. Щобільше, ви отримаєте двадцять п’ять тисяч золотих монет як посаг.

Ну що ж, за «доброю» традицією Султанату, долю жінки знову вирішує золото. Я міг би відмовитися, зрештою, я не маю потреби в грошах, а мій внесок у державний банк можна повернути й дипломатичним шляхом. Ось тільки скандал з інформацією про наявність у мене гарему за такого розвитку подій напевно дійде й до Південного Королівства! А реакцію матері на таке не важко собі уявити…

— Добре. Я згоден одружитися з вашою донькою.

— Чудово! Сьогодні ж оголошу про ваші заручини! Родові обручки у вас із собою, принце?

— Так, але… — у мене залишається остання надія уникнути закріплення шлюбу перед Богами: якщо Марата жодного разу не оберталася, шлюб буде оформлений тільки в мерії та розірвати його не складе труднощів.

— Не хвилюйтеся, ваша Високосте! Марата приймала драконячу форму й у неї вже було доросле линяння, — «заспокоює» мене мій уже майже тесть.

Шляхів до відступу немає. Зображаю на обличчі посмішку.

— Ну що ж! Я радий, що наші розбіжності так швидко й легко вирішилися! Коли я отримаю гроші?

— Половину вам доставлять сьогодні ж. Решту — після завершення обряду. Родовий Храм Степових Переслідувачів буде готовий до весілля за три дні. Приємно мати з вами справу, принце Белгарде! — усміхається Галланас, підводячись зі крісла.

Не можу сказати, що поділяю радість батька моєї нареченої, але мені нічого не залишається, окрім як посміхнутися у відповідь. Формальності дотримані, а наскільки щира моя «радість» — нікого не цікавить…

У цей момент я чую, як у коридорі лунає ледь чутний скрик. Я швидше відчув його, ніж почув. І безпомилково визначив, кому належить переляканий голос. Це вона. Моя Руда стоїть там, за тонким деревом, і слухає, як я погоджуюся взяти за дружину іншу. З її вини, між іншим! Через її «маленьку хитрість».

Галланас виходить, ледь не зачепивши плечем Карта. А за спиною начальника охорони я бачу Руду. Вона бліда, її очі гарячково блищать, але в них немає каяття — тільки страх і якась приречена рішучість.

— Заходь, — випльовую я, дивлячись прямо на неї. — Все чула? Вітаю, Руда. Твій план спрацював навіть краще, ніж ти думала. У мене буде дружина, а в тебе — господиня. І тепер я точно більше не опинюся у твоєму ліжку. Ти ж цього хотіла, коли йшла вчора зі своєї кімнати?