Розділ 15

Белара

Белгард йде, і через десять хвилин мені приносять сніданок. Я б спочатку прийняла ванну і їла б уже чиста. Але чи варто очікувати від чоловіка розуміння таких нюансів!

Добре, що хоч годують... Причому, досить непогано! Оглядаю сніданок: яєчня з беконом, кукурудзяний хліб, масло, джем і незмінний чай...

Служниця підносить мені місткість для омивання рук, і я з полегшенням видихаю. Навіть не хочеться згадувати, чого мої руки торкалися цієї ночі! Але пам'ять послужливо підганяє мені картинки, а організм миттєво на них реагує.

Струшую головою, відганяючи бачення, мию руки та беруся до їжі. Сподіваюся, поки принца немає, мені в їжу нічого не підсиплють.

А Белгард усе-таки скотина! Знову згадую про рожеві подушечки. А я вже було розпливлася — між нами Істинність і все таке. Потім буде заміжжя, звісно... Ага, розмріялася... Це все були просто стимулятори похоті!

Цікаво, принц теж таким користується? Чи його нічна активність — це природне? Тихо сміюся. Які непристойні думки в голову лізуть! Це все ще та гидота на мене так діє?

До речі, про Істинність, раптом замислююся я. Навіть якби вона між нами була... Наші дракони ж сплять, а отже, ініціалізуватися вона все одно не змогла б... Ось тільки, що за таке дивне відчуття я мала, коли торкалася принца? І я не про те, що внизу живота... а про ті голки, які супроводжували кожен наш дотик?

Принц Белгард — моя Істинна Пара? Дуже сподіваюся, що це не так! А якщо і так, мені залишається тільки порадіти, що наші дракони сплять.

Сумнівне щастя — опинитися на все життя прив'язаною до хтивого самця та жити в його гаремі. Поки що у мене ще є надія, що я зможу втекти! Якщо ж Істинність ініціалізується, не знадобляться вже ніякі ґрати та замки. Я буду змушена слідувати за принцом і без будь-яких ланцюгів...

Закінчую їсти, і тієї ж миті з’являється служниця. Вона що, постійно спостерігає за мною? Стає якось неприємно…

— Ви поїли, пані? — ввічливо цікавиться дівчина.

— Так, Ніро. Можна мені тепер ванну та чистий одяг? Бажано щось більш суттєве, ніж це, — показую на напівпрозорий халатик, який практично нічого не приховує від стороннього погляду.

— Ванну зараз принесуть. А щодо одягу... Всі наложниці таке носять. Вам треба попросити його Високість, і, якщо пан Белгард накаже, вам принесуть усе, що ви забажаєте.

Почалося... «Пані» я тут тільки на словах! Навіть служниця має набагато більше прав! Мені ж відмовлено навіть у такій дрібниці, як нормальний одяг. Зайвий раз підкреслюючи, що моє завдання — догоджати своєму панові! А можливо — і не тільки йому...

Вкотре переконуюся — треба тікати звідси при першій же нагоді! Але для початку треба десь взяти нормальний одяг. 

І зброю...

Белгард, йдучи вранці, передбачливо забрав ніж. Може служниця виявиться не такою пильною?

Белгард

Після зустрічі з посланцем вирушаю до Академії. Я не був там вже два тижні. Хто знає, може, гінцеві королеви доручено перевірити мою успішність?

— Нараку! Не бажаєш прогулятися зі мною до Академії? — запитую друга.

— Дуже хочеш? — кривиться той, так само як і я, ховаючись за навчанням від батьків. 

Нарак з Роду Підкорювачів Води, — старший син Катама — халіфа Тіарії, невеликої васальної держави Султанату, розташованої десь за Північними горами. Або Південними... 

Не знаю точно. Мені достатньо тієї інформації, що це звідси за три тижні шляху верхи.  

Нарак, як і я, за весь час навчання не їздив додому. Тож на канікулах, коли Академія та околиці порожніють, ми віддаємося плотським утіхам і всіляким розвагам, які тільки може вигадати мозок студентів, що нудьгують.

І деякі з наших розваг далеко не безпечні. Так що нас з Нараком цілком можна вважати братами по крові. Як мінімум — по пролитій. І нашій, і чужій.

Ледь зайшовши на територію Академії, натрапляємо на ректора.

— Ви хто, молоді люди? — суворо запитує нас ректор Вітран. 

Він вдає, що не впізнає нас, чи справді забув, як ми виглядаємо? В принципі, це не дивно. Ректор — досить літній чоловік, і якби він обертався, це не було б великою проблемою. Драконяча регенерація не тільки успішно заліковує рани, а й подовжує життя.

— Белгард з Роду Білих Драконів, --- називаюся я, використовуючи прийняту в усьому світі назву роду. Без усіх цих матріархальних штучок.

— Нарак з Роду Підкорювачів Води, — нагадує про себе друг.

— А... старшокурсники! --- згадує ректор і, посміхаючись, іде далі. Не впевнений, що він взагалі пам'ятає, куди та навіщо йшов! Навіть починаю трохи переживати за старого, але помічаю його секретаря, який тримається трохи осторонь.

Мда. Старість без драконячої сутності зовсім безрадісна... Зітхаю, сумуючи за своєю другою іпостассю. І за небом... 

Вкотре замислююся: а що я робитиму після закінчення Академії? Нарак пропонував поїхати з ним до Тіарії. Там немає заборони на обертання, і друг так само як і я, чекає на повернення додому і пробудження свого дракона. 

Треба подумати. В принципі це варіант... Головне, що я не повернуся до Королівства!

Відмітившись в деканаті, що ми ще живі, повертаємося до маєтку.

— Ваша Високосте! Нарешті! — зустрічає мене Габріас біля входу.

Не подобається мені такий початок. Чомусь я на сто відсотків впевнений, що моя Руда щось витворила!

— І що сталося в довіреному тобі пансіоні для тендітних і ніжних створінь? — запитую з сарказмом, знаючи з досвіду, що і без Рудої ці «тендітні» створіння бувають далеко не ніжними. Особливо у спілкуванні з суперницями.

— По-перше, ваші руді побилися!

Нічого дивного...

— А по-друге?

— Потім вони об'єдналися та побили інших наложниць! — обурюється управитель і додає: — Я ж казав, треба було її показово покарати!

Розберуся і покараю, якщо треба. 

— А через що хоч побилися?