Розділ 14

Белара

Учора я прийняла рішення не опиратися принцу, коли він захоче скористатися своїм правом мого господаря. Але те, що сталося потім… я не очікувала від себе такої розпусної поведінки!

Я навіть не знала, що таке можливо… Усі ці наші з принцом пози та рухи… Ця ніч затягнула нас у такі польоти пристрасті, що я мало не повірила, ніби між нами щось є.

Але вранці, коли я, навіть не накинувши халат, підійшла до столика в пошуках залишків їжі, я все зрозуміла…

— Тільки не чіпай оті рожевенькі подушечки! Ще одного заходу я не витримаю! — сміється Белгард, і до мене доходить: афродизіаки!

То ось як він змусив мене втратити голову та забути про все: про почуття власної гідності, обов’язки, підготовку та порядність…

Принц просто нагодував мене стимуляторами, щоб я беззаперечно віддалася йому. А тепер він ще і сміється з мене!

Реагую миттєво: хапаю ніж і одним стрибком знову опиняюся на ліжку. Осідлавши чоловіка в районі стегон, притискаю ніж до його горла.

— Поза — офігенна! — миттєво припинивши сміятися, хрипко каже принц. — А от наміри — паршиві.

Белгард не відриває від мене погляду своїх заворожливих бурштиново-жовтих очей, і я на мить втрачаю пильність. Тієї ж секунди, ледь відчувши слабину, принц робить ривок, відбиває мою руку, та в мить ока ми міняємося місцями. Тепер уже я лежу на спині, притиснута до ліжка його мускулистим тілом.

Чоловік міцно стискає мої зап’ястя, притиснувши обидві руки до ліжка над головою. 

Я програла йому. Знову. Але, присягаюся! Це востаннє…

Принц перехоплює мої зап’ястя однією рукою, проводить тильним боком долоні іншої по моїй щоці, шиї, грудях і опускається нижче. Я завмираю, розуміючи, що всі мої плани йдуть прахом... Принц просто сильніший за мене!

Намагаюся довести самій собі, що саме в цьому проблема. Але щось всередині мене відгукується на його пестощі, і я вже готова забути всі свої обіцянки…

Раптова поява управителя рятує мене від чергової ганебної поразки.

— Ваша Високосте! — долинає з боку дверей. — До вас посланець! 

— Некрилаті Боги! — обурюється принц, і мене вкотре пересмикує від його кричущої безтактності. Жоден чоловік Південного Королівства, навіть принц, не дозволить собі так висловлюватися в присутності жінки!

Але я вчасно зупиняю себе: для Белгарда я не жінка, а всього лише наложниця… Іграшка для нічних розваг. І хоч як би нам не було добре вночі, вдень я лише його рабиня. Про який етикет може йти мова?!

Принц звільняє мої руки та підіймається з ліжка. Одягається і, перш ніж піти, окидає поглядом кімнату. Підіймає з підлоги ніж, яким я йому погрожувала, а потім власноруч забирає тацю із залишками їжі.

— Я розпоряджуся, щоб тобі принесли сніданок. Бажаєш прийняти ванну?

Я вже збираюся гордо відмовитися, але в останню мить розумію, що цим зроблю гірше тільки собі. Ванна мені не завадить. Мені потрібно змити із себе сліди нічних утіх.

Белград

Виходжу з кімнати, забравши із собою столові прилади, які моя Руда легко може перетворити на зброю. За її маневром із ножем я розумію, що не такою вже й двієчницею вона була.

Можливо, моя чарівність так на неї діє? Сміюся про себе, але тут же згадую, як затуманилися її зелені очі, коли вона приставила ніж до мого горла.

Некрилаті Боги! 

Габріас з’явився вельми невчасно. Зазвичай досвідчений управитель гарему собі такого не дозволяє. А отже, сталося щось екстраординарне.

— Белгарде! Прибув посланець від твоєї матері — королеви Лакари, — повідомляє мені Нарак, який вже чекає на мене біля воріт гарему. — Його провели до твого кабінету.

Мене мимоволі пересмикує. Досі мати жодного разу не наказувала мені повернутися в Королівство, обмежуючись лише проханнями. Але щоразу, коли від неї прибуває гонець, я із жахом чекаю, що ось зараз це станеться і королева накаже мені, своєму старшому синові, повернутися додому.

— Ваша Високосте, — шанобливо схиляє голову посланець, щойно я заходжу до кабінету. — Вам лист від Її Величності королеви Лакари! 

— Я маю дати відповідь? — цікавлюся, беручи з рук посильного пакет, запечатаний особистою печаткою матері. 

— Її Величність наполягала на зворотному листі. 

— Добре, зачекайте в коридорі.

Відкриваю послання. Мати, як завжди, лаконічна. Усе життя вона віддавала перевагу коротким, але містким фразам. Тож і зараз її лист не виняток:

«Аліейру позбавлено титулу спадкоємної принцеси та вигнано з Роду й Королівства. Наполегливо прошу тебе негайно повернутися додому!»

Усе ще «прошу», хоча тепер уже «наполегливо»… Дістаю із шафи письмове приладдя і пишу таку ж коротку відповідь, не вдаючись у подробиці: 

«Посилені заняття в Академії не дозволяють мені зараз відлучитися».

Запечатую лист і виходжу в коридор, щоб віддати його посланцеві. 

— Ну як новенька, Белгарде? Гаряченька штучка? Вас було чути навіть за межами маєтку! — не вітаючись, починає Лаусен, і я стискаю щелепи, помітивши спочатку здивований, а потім і розуміючий погляд гінця.