Розділ 9

Белгард

Беру в кучера ключ і відкриваю замок, відстібаючи ланцюг від нашийника дівчини. З території маєтку їй не вислизнути. Та й нашийник — майже стовідсоткова гарантія того, що мені її повернуть у разі втечі.

Втім, із мого гарему ще ніхто не намагався накивати п'ятами. І не тому, що в мене супер високі стіни та надзвичайно надійна охорона. Просто дівчата, потрапивши до мене, дуже швидко розуміють: в іншому місці їм буде набагато гірше. 

Сподіваюся, Руда теж це все збагне та не створюватиме проблем. Собі в першу чергу.

Побачивши карету столичного аукціону наложниць, до мене підходить управитель моїм гаремом — Габріас.

— Відразу дві новенькі, й обидві руді! — дивується він. 

— Як звати дівчину, яку привіз Нарак? — питаю Габріаса, ігноруючи його здивування.

Той підводить брову в німому запитанні. 

— Мені її подарував принц Аріст, і я ще не встиг із нею познайомитися, — зітхаю у відповідь. 

— Дівчина з його гарему? 

— Ні. Принц її спеціально для мене тільки сьогодні купив. Як і я цю, — киваю в бік Рудої. Встигаю помітити, як вона ображено стискає губи й задирає підборіддя.

— Розмістити її з іншими? — уточнює Габріас. 

— Ні. Посели цю у східне крило. 

— А ранкову? 

— Ту можеш до решти. Тільки обережно. Сам знаєш, на що вони здатні. Поясни дівчині правила, трохи налякай. Загалом, не мені тебе вчити. 

— Так, пане. Я знаю свою роботу! 

— Ось і чудово…

Я люблю професіоналів, і Габріас саме такий. Він дуже полегшує мені життя, розв'язуючи всі поточні питання гарему. 

Закінчивши зі справами, йду до себе, щоб переодягнутися. По дорозі до спальні мене перехоплює Нарак.

— Ти все-таки знайшов її!

— Як бачиш! 

— Ти тому такий щасливий? — мружиться Нарак. 

— Не люблю, коли мене залишають у дурнях. 

Друг посміхається: 

— Тільки тому? 

— А в чому ще може бути причина? — щиро дивуюся я. 

— Не знаю, не знаю… Мені здалося, що Руда тебе чимось зачепила.

Не хочу зізнаватися другові у своїй слабкості — а мою реакцію на Руду інакше й не назвеш — тому переводжу все в жарт: 

— Може, мені просто цікаво, чи всюди в неї руде волосся!

Нарак голосно сміється, оцінивши гумор. 

— Я б теж не проти перевірити! — каже він, і це звучить цілком природно. Мої друзі вільно користуються всім, що є в моєму будинку.

Ось тільки думка про те, що хтось, крім мене, посміє доторкнутися до Рудої, миттєво приводить мене в скажене обурення. Якби мій дракон не спав, я б зараз уже був як мінімум у частковому обороті.

— Не лізь до неї, — ціджу крізь зуби, схопивши друга за сорочку. — Вб’ю. 

— Е, Белгарде! Ти чого? — здивовано каже Нарак. — Можна було просто попередити, що ти хочеш поки сам покористуватися своєю новенькою іграшкою!

Я і сам не розумію, з чого раптом мене так зачепили його слова. Хоч мій дракон і спить, але його власницькі інстинкти не дрімають! Знаходжу найпростіше пояснення, але тут же замислююся: чому щодо інших дівчат мого гарему ці інстинкти не спрацьовують?

Переодягнувшись, дивлюся на годинник — якраз настав час обіду. Приходжу в їдальню, а там у самому розпалі обговорення поповнення в гаремі. 

— Рудих не чіпати, — оголошую я замість привітання.

Друзі здивовано перезираються, але мовчать. Зрештою, це мій дім, мої наложниці й мої правила. Нарак тільки посміхається, думаючи, що знає причину. А Кірах і Лаусен спантеличено кліпають очима. Але ніхто не сперечається.

Белара

Намагаюся усвідомити те, що сталося, але в голові не вкладається почуте… Принц Белгард купує жінку на аукціоні!

Та якщо в Південному королівстві про це дізнаються, на нього чекають такі неприємності, що він мріятиме, аби його самого продали з торгів! Жодна жінка Королівства — від малечі до літніх дракониць — ніколи не пробачить принцу такого ставлення до нас. І я не збираюся!

Тепер зрозуміло, чому на аукціоні та всю дорогу Белгард ховав обличчя. Сподіваюся, йому хоч трохи соромно! 

Ось тільки тепер я не зможу розповісти йому, що послана сюди його сестрою. Якщо Белгард дізнається, що я з Королівства, я назавжди втрачу можливість повернутися додому. Принц побоїться, що я розкрию його таємницю. Отже, мені доведеться берегти свою…

Карета залишає двір, і ворота за нею відразу зачиняються на замок. Автоматично фіксую всі дрібниці, сподіваючись, що колись це знадобиться. 

Я обов’язково втечу звідси! Виконаю завдання принцеси й повернуся додому.

Тим часом літній чоловік, якого принц назвав Габріасом, тоном, що не допускає заперечень, наказує: