Розділ 8

Белгард

До обіду ми маємо дістатися маєтку, у якому я живу вже третій рік — відтоді, як вступив до Академії Рівнинного Султанату. 

Мені не потрібна була друга освіта, але коли мати запропонувала, я вхопився за цю, по суті, єдину можливість вирватися з Королівства.

Мені навіть довелося змиритися з тим, що протягом усього перебування в Султанаті мій дракон спатиме. Саме так реагує друга іпостась на вживання води зі священної для жителів Султанату річки Ракіри.

Академія розташована в невеликому затишному містечку, за пів дня їзди від столиці. Саме місто є лише додатком до навчального закладу, що височіє на скелястому пагорбі в оточенні лісу. 

Частина студентів і викладачів воліють жити поза стінами Академії. Тож і я, бувши все ж таки принцом, хоч і не спадкоємним, теж отримав дозвіл оселитися не в гуртожитку.

З фінансами в мене проблем немає, тому я з самого початку винайняв невеликий, але пристойний маєток поруч із кампусом. А з початком навчання до мене переїхали троє моїх нових друзів по Академії — Нарак із Роду Підкорювачів Води, Кірах із Роду Графітових та Лаусен із Роду Безтурботних.

Моє життя в Султанаті значно відрізняється від існування вдома. Ще на першому курсі я придбав першу наложницю, заснувавши власний гарем. Як і належить принцу за звичаями Султанату. З усіма відповідними наслідками: як приємними, так і не дуже…

Плюсів, звісно, більше. А мінуси… Вартість утримання всього цього «господарства» я навіть не беру до уваги. Грошей, які виділяє Королівство на моє навчання, вистачить не лише на пристойний гарем, охорону та обслуговчий персонал, а й на невелику армію.

Проблема в іншому: дівчата, які спочатку здаються скромними, а іноді й наляканими, за певний час стають зовсім іншими, виявляючи свою справжню сутність. Попри те, що в Рівнинному Султанаті жінка не має жодних прав, у душі вони всі — палкі прихильниці матріархату. До того ж кожна вважає, що має одноосібне право на чоловіка, який їй сподобався. У цьому випадку — на мене.

В результаті в моєму, хоч і невеликому, гаремі постійно тривають якісь «бойові дії». Мої наложниці плетуть інтриги, за щось борються, повсякчас об’єднуються в союзи або, навпаки, запекло їх руйнують… Я намагаюся в це не вдаватися, але час від часу мені доводиться розв'язувати проблеми, які вони самі собі створюють. А іноді навіть когось карати…

Цей маленький світ існує понад два роки, і в ньому вже більш-менш усе внормувалося. Нових наложниць я не приводив давно. До сьогодні їх було п’ятеро. І ось тепер з’являться відразу дві новенькі, які до того ж помітно відрізняються від інших незвичним кольором волосся. 

Відмовитися від подарунка принца я не міг. І тепер у мене дві руді — і дві нові проблеми… 

Не знаю, як поводитиметься «подарунок», але моя Руда точно влаштує мені головний біль.

Белара 

Мій покупець сидить на лаві навпроти, прикривши очі. Якби не ланцюги, мені нічого б не коштувало зараз скрутити йому шию! Його безтурботність просто вражає. Невже він вважає, що папірець на право власності, які він тримає в кишені, зробить мене покірною?

Я втечу за першої ж нагоди! І якщо мені доведеться когось для цього вбити — моя рука не здригнеться, а совість не мучитиме. Я вже робила це, і не раз…

Пів дня ми трясемося в кареті. Судячи з положення сонця, ми виїхали за місто і прямуємо в напрямку північного кордону Султанату. Туди, звідки я прийшла. Якби я могла обернутися — долетіла б до кордону за лічені хвилини!

«Якщо мене не приземлять вартові», — одразу поправляю сама себе.

Пора вже поглянути на цю ситуацію реально. Я була надто самовпевненою, коли взялася за це завдання. Але мені так кортіло продемонструвати принцесі свої здібності! До того ж уперше за кілька років з’явилася можливість зустрітися з братом. Я не бачила Юраса відтоді, як пішла на службу до принцеси.

Ще й ці його родові кільця! Які я втратила через власну дурість, — вкотре нагадую собі. Брат зібрався одружуватися, і я хотіла йому допомогти. «Допомогла»… І йому, і собі…

Заколисана неспішною ходою коней, постукуванням коліс та своїми невеселими думками, я засинаю

— Приїхали!

Грубий голос кучера будить мене. Чую, як відчиняються дверцята карети, та забуваю про ланцюги. Бачу перед собою лише вихід і кидаюся назовні. Ланцюг натягується, і мене різко відкидає назад. Якби не мій господар, який встигає мене підхопити, я б боляче вдарилася об сидіння.

Остаточно прокидаюся в руках чоловіка й завмираю від незнайомих раніше відчуттів. Некрилаті Боги! Що означає це поколювання там, де його руки торкаються мого тіла? Усе всередині стискається в тугий клубок передчуттям небезпеки, і я намагаюся відсторонитися.

— Спокійно, Руда! Ще вб’єшся завчасно… — сонно й хрипко каже мій господар.

І цей називає мене Рудою, як і принц Белгард… Це не дивно, хоч і неприємно. Ніби волосся — це моя єдина гідність.

— Нараку, ти вже розмістив першу Руду? — запитує господар чоловіка, що підійшов до карети.

Нарак? У мене закрадаються підозри…