Розділ 1

Белара

З самого ранку принцеса Аліейра, яка зараз виконує обов’язки королеви замість зниклої Лакари, викликає мене до себе:

— Я хочу дізнатися все про священну річку Рівнинного Султанату — Ракіру. Саме вживання її води блокує оборот драконів Султанату. З’ясуй, де вона бере початок і чи на всій своїй довжині має такі властивості. Та чи можна якось на них вплинути.

— Ваше Високосте, ви вважаєте, що це можна якось використати?

— Звісно! Уяви собі, що станеться, якщо вода Ракіри більше не матиме своїх унікальних властивостей?

— У Султанаті настане колапс…

— Так! Я не збираюся використовувати такі можливості для нападу, а ось для захисту Королівства ця інформація може стати в пригоді!

— Так, це було б дуже корисно для захисту Королівства! Я відправлюся в Султанат.

— Ти маєш розуміти наскільки це ризиковано…

— Так, але в мене є план…

— Розповіси?

— Пізніше. Не хвилюйся! Усе зробимо якнайкраще!

— Зробимо?

— Так. Я знаю, кого можна попросити допомогти…

Коли я сказала це принцесі Аліейрі, я не подумала про головне — у Султанаті я буду ніким. Так, у мене є до кого звернутися за допомогою. Але до цього самого варіанту мені ще треба дістатися!

У Султанаті жінка без родича або покровителя стає законною здобиччю будь-якого чоловіка.

Беру із собою невеликий запас чистої води, без домішок, що блокують оборот. І на світанку, скориставшись сильним туманом, перелітаю через прикордонну річку й обертаюся.

Попереджаю свою драконицю, що їй, швидше за все, деякий час доведеться поспати, та рішуче йду в бік столиці, не особливо ховаючись. Зрештою, не накинуться ж на мене прямо на дорозі або в місті? А там я вже маю зустрітися з братом.

Юрас — мій старший брат — три роки тому втік із Південного Королівства… Як роблять багато чоловіків, щойно в них з’являється така можливість, не бажаючи жити при матріархаті та в усьому підкорятися жінкам.

Про його втечу ніхто в Королівстві не знає. Ми не зі знатного роду, й ніхто нами не цікавиться. А я приховала цю інформацію коли вступала на службу в особисту охорону принцеси Аліейри з Роду Білих Дракониць…

Тож зараз мені треба дістатися до столиці та знайти брата.

Але перші ж зустрічні чоловіки мені «пояснюють» місцеві закони:

— Ти чия, красуне? — запитує мене один із них, обмацуючи й буквально роздягаючи поглядом.

— Каріме! На ній ні кільця, ні нашийника немає. Так що вона тепер наша! Ти тільки подивися на її волосся… Уявляєш, скільки нам золота дадуть за цю рудоволосу?

— Ех, її б на аукціон виставити! — важко зітхає той, кого супутник назвав Карімом.

— Ми не зможемо, у нас немає ліцензії… Але, навіть якщо здати її Товстому Маку, можна отримати не менше п’ятдесяти монет! А якщо вона ще й незаймана, то й усі сто!

— Незаймана? Така красуня? Сумніваюся! Та я і сам не проти з нею повалятися на сіннику!

— І не думай! Зіпсуєш товар!

Так, сперечаючись і дарма мріючи, ці двоє поступово наближаються до мене, розчепіривши руки, ніби намагаються зловити козу.

Ось тільки перспектива бути проданою на ринку мене не приваблює! Від їхніх планів я тільки дратуюся і коли вони намагаються мене схопити, застосовую всі свої знання і вміння. Недарма я десять років вчилася в елітній школі особистих охоронців — найпрестижнішому закладі для дівчат із не знатних родів у Королівстві!

Розібравшись із цими двома і сховавши тіла, розумію, що мій план був не дуже хороший. Відверто кажучи — огидний… Я багато чого не врахувала. Але мене виправдовує те, що я практично нічого не знала про порядки в Султанаті.

А інформація про те, що жінка мусить носити або родове кільце чоловіка, або нашийник, стала для мене неприємним сюрпризом…

Так, я знала, що в Рівнинному Султанаті жінки не мають права голосу, але щоб настільки все було занедбано, виявилося неприємною несподіванкою…

І що тепер мені робити? Повертатися до Королівства? Не думаю, що це безпечніше. Я вже подолала дві третини шляху до столиці…

Обернутися, щоб якомога швидше покинути ці непривітні для жінок землі? Але навряд чи я зможу далеко полетіти. Принаймні вдень…

Дракони прикордонної варти Султанату мене спіймають, навіть не давши наблизитися до кордону. Вони та варта палацу не вживають воду священної річки Ракіри й можуть вільно приймати драконячу форму.

Ні, повертатися не можна! Я мушу виконати доручення принцеси…

До того ж тепер я вважаю це своєю місією зі звільнення жінок Султанату! Адже якщо населення Султанату почне обертатися, дракони-самці не стануть так поводитися із самками. До того ж зможуть утворюватися Істинні Пари, що ще більше поліпшить становище жінок.

Отже, повертатися додому я не буду. Але й іти дорогою серед білого дня теж не варіант.

Єдине розумне рішення — сховатися десь і дочекатися темряви. А вночі подолати решту шляху до столиці. У мене є адреса брата — він живе поруч з ринком, над крамницею ювеліра, у якого працює. Але до кого мені звернутися, щоб дізнатися, де це?

Зітхаю… Буду розв’язувати проблеми в міру їх надходження. Зараз моє завдання — дістатися до столиці!