Розділ 5. Щастя під одним дахом

– Коханий, як ти себе почуваєш? Щось болить? – прокинувшись, почув Костик.

– Варю…

– Хочеш пити? Ось тримай. Давай допоможу трохи піднятися, – ніжні руки коханої лагідно доторкнулися до плечей, та опорою слугували надійною. Він відчув, як живильна волога розтікається по його тілу.

– Ось так, ось так, мій хороший. А тепер знову лягай.

– Варю…

– Так, мій хороший, я тут. Що таке? Хочеш чого-небудь?

– Хіба що поглянути на моїх янголят, – тихо мовив він, усміхнувшись.

– Дурнику… Ми й так поруч, так, Остапчику? Полетіли до татка? Так? Ти мій маленький, – дівчина сіла на краєчок ліжка, тримаючи на руках дитину. – Ось твої янголятка вже й тут, – вона усміхалася, та видно було, що сльози раз по раз набігали на очі.

– Варюню… – знову захлипав малий.

– Ну-ну, Остапчику, не плач. Дивись: татко вже усміхається до тебе, таткові вже легше… – вона й сама заплакала. Костик знову звівся, обіймаючи їх обох. В очах у нього був смуток: знову кохана плаче через нього.

– Варю, Варюню, вибач мені… Обіцяв бути обережним, а сам ось…

– Дурнику, за таке хіба вибачаються? – вона міцніше пригорнулася до нього. – Я така рада, що все добре, Костику… неймовірно рада! Остапчик також радий… Дивись, як усміхається чарівно.

– Точнісінько твоя копія, – усміхнувся парубок.

– Розкажи комусь іншому…

* * *

– Як вона там? – запитав Варвар, сидячи під вікном Лайлиної хати.

– Слухай, друже, ти ж кожні п’ять секунд питаєш! Я що тобі ворожка?! Піди й сам спитай! Поговори вже нарешті з нею, бо я вже втомився бути твоїм кур’єром з квіткового магазину “Галявина за нашим селом”... Давай, біжи! – штовхнув Розбійник приятеля.

– Та не піду я! – пручався другий.

– Підеш! – знову штовхав той.

– Не піду!

– Підеш!

– Ні!

– Так! – тут Розбійник стрибнув на котика, тож вони впали додолу й качалися по землі, все ще продовжуючи сперечатися. Хлопці й не помітили, як через галас у вікні з’явилася маленька біла голівка, що майже одразу сховалася. Ось сперечалися вони, сперечалися і ще трохи сперечалися…

– Що сталося? Ви такий галас здійняли… – тихенько пролунав дівочий голос. Вони завмерли, а за мить Варвар залишився зовсім один, лежачи долі. Розбійник лиш по-змовницьки підморгнув йому з-за паркану. Він швидко підвівся, не зводячи очей. Лайла підійшла до нього ближче.

– Тільки глянь на себе: який брудний! – вона обережно почала струшувати бруд лапкою, поки Варвар не засяяв, як нова копійка. – Ось так вже набагато краще, – задоволена своєю працею, мовила кішечка.

– Дякую! – зовсім нечутно пробурмотів котик.

– Що ти кажеш? Давай ще раз, бо не почула…

– Велике дякую! – мовив трішки голосніше.

– Що-що? Знов не почула…

– Дуже-дуже дякую!

– Що ж воно таке?... Треба тобі підсилювач звуку подарувати на день народження… То що ти казав?... – та він вже нічого не казав, тільки несподівано наблизився й поцілував кохану в уста. Минув деякий час.

– Лайло… – несміливо заговорив Варвар. – Я зрозумів, яким йолопом був! Вибач мені, будь ласка! Насправді ти для мене найдорожча. Я тебе дуже кохаю! Ти пробачиш мені? – з надією подивився котик. А вона міцно-міцно його обійняла й не відпускала довго-довго:

– Дурненький, я вже тобі пробачила! Розбійник мені вже давно все розповів, тож я чекала, поки ти до мене прийдеш. А ти не з’являвся… Тож довелося просити Розбійника про допомогу.

– Лайло…

– Що?

– Ти найкраща, справді найкраща!

– Маю тобі ще дещо сказати…

– Що таке?

– Дрібничка зовсім…

– Лайло, не мучай мене… будь ласка.

– Ну… тут така справа… Уявляєш, є одна подруга, котра тебе дуже кохає… Всім серцем.

– Може, ця “подруга” любить квіти?

– Так, надзвичайно любить! Як ти вгадав?...

– Можливо, вона має білосніжне хутро й чарівні блакитні очі?

– Саме так!

– Її звуть Лайла?

– Так, уявляєш, який збіг, – вона засміялася. А потім він знову поцілував кохану.

* * *

– Дитино, тобі вже краще? – лагідно запитала бабуся, коли Костик зі своїми янголятами увійшли на кухню.

– Так, дякую.

– Ох і налякав же ти нас всіх… Шибеник!

– Є таке. Та маємо гарну новину: більше нас вищезгадана особа не потурбує.

– Невже?

– Так, мій добрий приятель, дізнавшись про мою хворобу від Варі, вирішив у цьому розібратися. Дістав дозвіл на перегляд камер відеоспостереження й почав шукати. Спочатку знайшов, як наша знайома псує мій код, а тоді дещо ще цікавіше. Я не встиг вам розповісти, про ймовірну причину тої недуги.