Розділ 6. Поштовий кіт

Наступного дня Варя прокинулася о п'ятій ранку, допомогла бабусі по господарству й пішла на кухню, готувати.

– А що ж готувати?... Стільки варіантів, що голова йде обертом! – бідкалася дівчина.

Варвар все те почув та й почав міркувати й собі, згадуючи все, що чув від Костика. Тоді дещо спало йому на думку. Стрибнувши на підвіконня через відчинене вікно, котик непомітно побіг по кімнаті й знайшов місце, де бабуся зберігала борошно. Поруч була й каструля, а біля всього того ще й відро з картоплею. Тепер йому потрібно було все добре спланувати, щоби господиня нічого не запідозрила.

Варя почула гуркіт у себе за спиною.

– Що за тара-рам знову влаштував цей маленький котик, а? – лагідно усміхнулася дівчина.

До її ніг покотилася невеличка картоплина, трішки запорошена  борошном. Посудина з самим борошном була перекинута, але вміст майже не постраждав. Котик сидів у величезній каструлі з черпаком на голові й винувато позирав на господиню.

– Який же кумедний! – засміялася Варя, взявши пухнастика на руки. – Це, мабуть, ти знайшов вчорашню картоплину, що від нас з бабусею втекла, так? Дякую, маленький. А ще ти знову допоміг мені! Як же це в тебе виходить? Костик любить вареники з картоплею, чому б не приготувати їх? Піди, котику, погуляй з Розбійником, а я поки що все зроблю, добре?

* * *

Парубок прокинувся від приємного відчуття, немовби щось м'якеньке й пухнасте терлося об його щоку. Відкривши очі, Костик побачив маленьке руде створіння. Кошеня тихенько нявчало й немовби усміхалося. Юнак трішки оторопів, спочатку забувши, що залишив вікно відчиненим на ніч, а потім лагідно усміхнувся, погладивши Варвара.

Взявши телефон, він зрозумів, що вже сьома година ранку – саме той час, коли він зазвичай вставав. Котик повернувся й сів спиною до хлопця (а розмістився він на грудях). Костик побачив невеликого папірця, що був прикріплений до нашийника стрічечкою.

– У давнину були поштові голуби, а у нас буде поштовий кіт. Оригінальний задум, згоден, – обережно вийнявши записку, він прочитав її.

«Напевно, ти будеш здивований таким способом передачі запрошень, але мені хотілося потримати щось, написане твоєю рукою… Не хочеш прийти до мене в гості? Я вареники приготувала. Напиши відповідь на звороті й передай Варваром. Цілую, обіймаю.

Твоя Варя»

Костик зажурився, а котик з цікавістю на нього поглянув. Швиденько відкривши шухляду, хлопець дістав ручку.

«Я справді дуже здивувався, але прокидатися від того, що на тобі сидить маленький пухнастик й треться об щоки, насправді дуже приємно. Я б залюбки прийшов до тебе, проте боюся, щоб тобі не було боляче… – писав він, а пухнастик, нахилившись над запискою й прочитавши її, не боляче вкусив його за пальця. – А котик твій протестує… Розумна тваринка».

Знову прив'язавши записку, Костик сів на ліжку, на хвилину задумавшись. Він вже був повністю зібраний, коли це знову прибіг Варвар із запискою.

«Мені буде набагато гірше, якщо не зустріну тебе, коханий, тож приходь, як будеш готовий (чи ти хочеш котика ще трохи поганяти?), добре?» – парубок усміхнувся, написавши відповідь з одного слова: «Добре».

Кошеня знову побігло, а юнак швиденько сходив до магазину, крокуючи до будинку коханої вже з квітами. По дорозі йому зустрілася «подруга», що знову сварилася, бо під дверима знайшла ще трьох метеликів і декілька квіточок. Костик мало не розреготався, втримавшись останньої секунди. Дівчина аж рота роззявила, коли дізналася, що той прямує до Варі.

За декілька хвилин він був вже на подвір'ї коханої. Хотів привітатися, та дівчина підбігла до нього швидше й поклала вказівного пальця на вуста коханого.

– Не говори, Костику, не говори, коханий. Мені ворожка сказала, що, можливо, змінююся я, коли чую твій голос. Ходімо до хати, – очі його здивовано-сумно подивилися, а тоді хлопець дістав з-за спини букет квітів.

– Не треба було, сонечко, – говорила Варя, але очі її були веселі-веселі, як у дитини, що їй подарували гарну іграшку. – Заходь, – вона провела його до столу.

З бабусею Костик привітався мовчазним поклоном. Поїли вони швидко: мовчанка була нестерпною для цього будинку, де завжди велися веселі балачки, – а потім пішли надвір.

Бабуся вирішила піти допомогти одній подрузі, що нещодавно приходила, тому Варя з Костиком залишилися удвох. Розбійник, здається, спав у будці, а Варвара ніде не було видно. Варя сіла на лаві біля вікна, а парубок – поряд. Дівчина пригорнулася до нього так ніжно, що юнак мало не вимовив тих палких слів, що плекалися в серці, проте, вчасно схаменувшись, прикусив губу, також обійнявши кохану міцно-міцно. Їй було трохи боляче, проте Варя мовчала.

– Варю, а де твій песик? – промовив один з місцевих хлопців, що підійшли до хвіртки.

– Та в будці спав, здається, а що трапилося? – вона все ще була в обіймах коханого, проте дивилася на гостей.

– Та там, сама знаєш хто, такий гвалт на все село підняла… Каже, якесь цуценя, дуже схоже на твого, не дає їй сюди потрапити, уявляєш? Звинувачує тебе в тому, що спеціально пустила Розбійника до неї!

– Та ні, то дурниці: мій Розбійник, якщо й не дає проходу, то тільки, коли хоче погратися.