Розділ 5. Пророцтво баби Параски

З кожним наступним днем (а з того вечора минуло саме три) ситуація ставала дедалі важчою: першого дня Варя втратила свідомість майже одразу, як побачила Костика; другого – минулася без надзвичайних ситуацій (тобто з дівчиною все було добре навіть в присутності парубка), тому всі подумали, що нарешті все те минулося (але Варвар передчував негаразди); а третього дня стало зрозуміло, що то було затишшя перед бурею, бо ж Варя, тільки побачивши коханого, стала іншою людиною, в усіх сенсах цього слова (до бабусі з тваринками ставилася байдуже, а ось до парубка – з жорстокою насмішкою й люттю).

Того ж таки третього дня старенька повела онуку до відомої на все село ворожки, що не раз допомогла жителям, тому й отримала велику пошану. Баба Параска (так звали ворожку) підтвердила побоювання бабусі Варі: дівчині таки було пороблено.

Як виявилося, навіть вона була “безсила проти цієї погані”, але жінка підтвердила також і здогадки Варі про те, що винна у всіх “пригодах”, що трапилися впродовж останнього тижня, саме “подруга”.

“Мені здається, – мовила загадково баба Параска, – причина ховається у якійсь речі, що ти отримала від цієї дівчини. Спробуй пригадати, дитино, чи давала вона тобі щось?”

Але Варя нічого подібного не пригадувала.

“У вас нещодавно з’явилося мале руде кошеня, так? Миле створіннячно. Коти відчувають, коли поряд з ними відбувається щось недобре, тож спостерігайте за ним: якщо знайдете річ, від якої малий ховається, то розв’яжете й задачу свою”.

Дівчина замислилася, чомусь згадавши про той випадок, коли, прокинувшись, побачила, як рудий грався з її телефоном, точніше тільки їй так здалося, бо ж кошеня відштовхувало його якнайдалі від себе.

“Можливо, річ у телефоні? Варвар відштовхував його, коли я прокинулася. Напевно, він випадково ввімкнув записи, що надіслала мені… “подруга”. Перевірите, бабусю?” – баба Параска кивнула, чекаючи, поки дівчина знайде потрібні записи.

У першому старенька не помітила нічого підозрілого (то був запис, який “подруга” ввімкнула при Костикові на прогулянці), а ось другий змусив її здригнутися.

“Так, це воно… Юнак пояснив тобі значення своїх слів?”

“Насправді, ні. Першого разу я просто не почула через те, що заплакала, а потім вона його перебила… Після того я почала втрачати свідомість, тому й він нічого не говорив. То якщо я видалю ці записи, все буде як раніше?”

“Ні, тобі потрібно почути пояснення, саме почути. Якщо не знайдеш способа за тиждень, виправити вже ніколи не вдасться… ти станеш іншою людиною, а коханий твій буде нещасливий до кінця свого короткого життя. З тобою ж він буде щасливий до старості, як і ти з ним. Разом ви будете жити довго, а порізнь – не дійдете й до тридцяти. Шукай, дитино, і знайдеш. Янголи на твоєму боці, навіть ці, що спустилися з небес…” – більше баба Параска нічого не говорила й не пояснювала, тож Варя з бабусею пішли додому.

Тим часом наш рудий шпигун вирішив простежити за “об’єктом “подруга”” й дізнатися, які плани в неї в голові. На щастя, біля самого її вікна знаходився невеличкий погрібець, на який котик з легкістю видерся. Дівчина саме готувала.

На столі біля вікна лежав папірець з зошита в клітинку, що був повністю списаний. Саме на нього вона часто поглядувала, додаючи до своєї страви цікаві інгредієнти: то крапельки якісь капне з невеличкої пляшечки (схожої на ті, у яких ліки зберігають), то порошочком посипить біленьким, то ще чого доброго домішає… і все ж вимірює грам в грам. Не дай боже помилитися!

– Мама завжди казала, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок, дарма, що готувати вона не вміє (а тепер через це й у мене проблеми!), зате у неї в записнику такий чудовий рецепт знайшла! От Костик спробує, й більше не зможе зупинитися, а потім забуде про свою Варю. З нею більше проблем не буде!

Котика дуже зацікавив той рецепт, тож він вирішив його – ні не поцупити! – тільки подивитися, звісно, за особливу доплату! Непомітно стрибнувши на підвіконня, рудий швиденько й тихесенько в той же час підбіг до листочка, обережно згорнув його (і не питайте, як саме!) й взяв зубами, поклавши синього метелика й рожеву квіточку. Саме в ту мить його помітили…

– Ах ти ж! Нахаба маленька! Ану постривай, зараз я тебе спіймаю! Рецепт мій захотів поцупити?! А це що таке? Що за бридота?! Дохлий метелик й пожована квітка?! Чекай-но, зараз я тобі покажу, як треба неслухняних котів вчити! Варя тебе розбалувала, так? Куди це ти?! – кошеня стрибнуло з підвіконня й дременуло вулицею.

Коли вибігла надвір, за рудим тільки й було видно, що хмара куряви! Дівчина вирішила будь-що спіймати нахабного злодія та повернути собі рецепт. Побігла однією з вулиць до Вариного будинку й побачила, що рудий вже підходив до подвір'я.

– То ось де ти! – пухнастик злякався не на жарт й побіг що є сили, куди очі бачили.

Дівчина намагалася не зводити з нього очей, але кошеня було хитрим, як лисиця (схоже, вони були схожі не тільки забарвленням), тому різко повернуло на іншу вулицю, як той гонщик, що увійшов у несподіваний поворот! Так йому вдалося виграти час, адже саме там йшли люди, котрі заважали руху його переслідувачки (вуличка була ну дуже вузенька).

Вибігши майже за село, котик зрозумів, що втомився. Перед очами несподівано з'явилася знайома постать: це був Костик.

Парубок заходив у ту саму вузеньку вуличку, коли зіштовхнувся з «подругою».