Розділ 3. Помічник

Дівчина сиділа на лаві біля вікна й гірко плакала, жбурнувши телефон якнайдалі від себе. Бабуся сиділа поряд, обійнявши онуку й лагідно пестячи її волоссячко.

– Змії, вони і в Африці Змії! – казала старенька. – Не вір жодному слову тої пришелепуватої, онуцю, домовилися? Костик – хороша дитина, він би ніколи так не вчинив. Просто пам'ятай, що цей парубок завжди був на твоєму боці, скільки не пригадуй вашої дружби в дитинстві й кохання зараз. Все буде добре! – дівчина щось шепотіла крізь сльози, але ні кошеня, ні парубок цього не чули.

Хлопець опустив пухнастика на землю. Наступної миті кошеня вже було біля ніг дівчини, сумно нявкнувши, як здалося Костикові.

– Де ж ти був, маленький? Бабуся казала, що ви з Розбійником за нами вибігли, а той повернувся один, – рудий подивився вбік парубка, нявкнувши й підбігши до нього, а потім почало тертися біля його ніг, тихо замуркотівши.

– То це ти його приніс? Дякую, – усміхнулася дівчина. Бабуся пішла до хати, а парубок сів біля коханої.

– Його краще було б Шпигуном назвати, мені здається, – усмішка з'явилася й на обличчі парубка. – Він сам до мене прийшов.

– А Розбійник за мною стежив, наче шпигун.

– То, може, вони змовилися? Чи їх хтось відправив стежити за нами? – Варя засміялася.

– Мені завжди подобалися твої пояснення таким незрозумілим речам. Ніхто, крім тебе, не зможе такого вигадати, це точно.

– Варю, я хочу тобі пояснити ту виставу… Це, справді, були мої слова, але…

– Помовч! Не говори! – вона схопилася за скроні, а на обличчі показався жахливий біль. Було видно, що дівчина говорить не до парубка.

– Варю! Варю, кохана, що з тобою? – запитував він, тримаючи її за плечі, але Варя не відповідала, продовжуючи натомість повторювати свої попередні слова.

Костик не на жарт злякався, коли побачив, що раніше ясні й жваві очі її стали нерухомими, ляльковими. Бабуся швидко прибігла, а попереду біг котик.

– Онуцю! Варю, дитино моя, що з тобою? – старенька підняла голову дівчини своїми долонями. Вона зомліла. Костик притримав її.

– Вибач, дитино, – звернулася бабуся до парубка. – Їй пороблено, немає сумнівів! Тільки-но казала, що треба тобі передати, що кохає тебе, щоби не хвилювався і вибачення, і ось тобі маєш! Біжи додому, любий, я повідомлю, коли Варі стане краще.

– Н-нічого, бабусю, дякую Вам. Я Варю також кохаю, справді кохаю. Мабуть, пізніше до Вас прийду.

– Звичайно, двері цієї хатини завжди відчинені для тебе.

– Дякую, а ти, Варваре, наглядай за господинею, добре? – він пішов. Як тільки постать його сховалася за будинками, Варя прокинулася.

– Бабусю? Де Костик?

– Пішов, любонько, щойно пішов. Ходімо, спробуємо тобі допомогти, – старенька повела онуку до хати, а кошеня побігло до будки песика.

– Розбійнику, що тобі вдалося з'ясувати?

– З'ясувати? Варваре, ти точно нічого не переплутав?

– Ну звичайно ж! Ти запам'ятав, що казала господиня?

– А, ти про це? Ну… Тут така справа… Я біг за нею, чув щось про Костика, а тоді на ніс сів метелик. Великий такий синій! Ну… я й побіг за ним…

– Розбійнику, але ж це справа життя і смерті! Як можна так безвідповідально відноситися?!

– Яка-яка справа? – не зрозумів песик.

– Дурень ти! Саме від нас залежить, чи буде господиня щасливою! Я дізнався, що хлопець її кохає, просто жити без неї не може, а зміюка та бреше на кожному слові! Тепер потрібно дізнатися, як господиня ставиться до нього, що не зрозуміло?

– Тут і дізнаватися нічого! Вона по вуха закохана, як і хлопець. Щоночі плаче останній місяць, з вікна видно. А сьогодні прийшла після тої “прогулянки” (метелик тоді вже полетів, то я все бачив), сіла на лаві й плаче. Тоді та прямокутна незрозуміла штука пискнула, засвітилася… Вона її взяла, щось там потицяла. Тоді з тої штуки звук вилетів, уявляєш! Там знову той голос, що й на прогулянці, тільки слова інші. Тоді вона ще більше заплакала…

– То телефон, а не “штука”! Тепер можемо дізнатися трохи більше. Добре, дякую за інформацію. Я піду до них.

– А смаколик?...

– Коли отримаю, обов'язково віддам тобі, обіцяю. Ми, руді кошенята, своєї обіцянки дотримуємо (просто даємо нечасто…), особливо, якщо обіцяли справжнім друзям і помічникам!

– Я твій помічник? – розчулився песик.

– Ну звичайно ж! Хто, крім тебе, настільки сильно й віддано любить свою господиню, що здатен не вагаючись кинутися на допомогу й задати всім зміюкам у світі?! Отже, ніхто не може бути кращим помічником, ніж ти. Я піду й дізнаюся ще деяку інформацію, а ти відпочивай, помічнику!

– Ти найкращий, друже! – песик кинувся до нього з обіймами, та так, що вони обидва впали!

Розбійник почав вилизувати шерсть кошеняти, незважаючи на всі пручання рудого, тож, коли забіг до хати (після того, як втік від песика), бабуся злякалася, гадаючи, що пухнастик десь впав у воду. Звичайно, перш ніж дозволити котику піти до онуки, старенька влаштувала йому купання. Витерши рудого як слід, бабуся нарешті дозволила йому піти до Варі.