РОЗДІЛ 2

Роман 

З Віталіною дружимо багато років, навіть не пам'ятаю кількість. Та це і не так важливо. Проте добре пам'ятаю наше знайомство з рудою на дні народження кращого друга Віктора Костенка.

Хоча ми тоді були підлітки, але батьки влаштували йому майже доросле паті. У цьому віці діти прагнуть швидше стати самостійними, приймати рішення і не люблять сентименів: обіймашок різних і посиденьок з дорослими за столом. Тому було прийнято рішення у найближчі вихідні влаштували свято для друзів і не лише для близьких, а й приятелів, серед яких було і немало дівчат, з якими ми спілкувалися. Шкільна і дворова тусовка. 

Зізнаюся щиро, тоді не очікував на знайомство з такою дівчиною!

Якою ж? 

А ось такою! Перше, що я побачив, коли дівчина зайшла, це неймовірні зелені очі! Цей погляд я не забуду ніколи, хоча я тоді був ще занадто юним, але вона мене вразила і звичайно сподобалася. Руде волосся було розпущене і лягало хвилями на тендітні дівочі плечі. 

- Привіт, давай знайомитися. Я Віталіна- посміхнулася мені руда красуня. 

Тоді дівчат було не мало, але Алінка, як я її ласкаво називаю, мене сильно зачепила.

- Роман- відповів я, чомусь зашарівся, хоча не вирізнався сором'язливістю. - Ти звідки? Я раніше тебе не бачив. 

- Ми з родиною лиш нещодавно переїхали у ваше місто. Я ось з кількома дівчатами встигла подружитися. Але з хлопцями мені також дуже цікаво. У моїй школі раніше у мене були друзі переважно хлопці-відповіла дівчина.

- Я був би надзвичайно радий стати твоїм другом. Ти якась незвичайна! Така гарна! Я таких не зустрічав раніше. Віриш мені? 

- Цікаве запитання...Ром, ми щойно познайомилися. Можу обіцяти, що з часом спробую довіряти, коли краще тебе пізнаю. Але твої слова надзвичайно приємно чути.Невже раніше не зустрічав дівчат з зеленими очима? - не повірила Віталіна. 

- Та бачив пару раз, але ось так близько, щоб на відстані витягнутої руки, поруч - вперше. 

Я не міг відвести очей від дівчини, хоч розумів, що ми ще зовсім юні і нічого бути не може. Та мабуть закоханість виникла ще з нашої першої зустрічі .

- Скільки тобі років, Рома?- поцікавилася Віталіна у мене. 

- Чотирнадцять, але зовсім скоро у мене день народження і вже буде п'ятнадцять. Запрошую вас з подругами на свято. Там буде нагода краще познайомитися.

- Ну не знаю навіть, Ром, у мене стільки справ, різних занять. Я подумаю. Можливо знайду для тебе час також.- хитро посміхалася руда. 

Я тоді дуже чекав її згоди!

Дівчина добряче змусила понервувати деякий час. Ми часто віталися у школі або компаніях друзів, але зустрічі були короткими, пару фраз і Віталіна буквально вислизала від мене, завжди поспішаючи на якийсь гурток або навчання.  

Всі дні були розплановані ледь не по хвилинах.

Але всі дні від миті знайомства я не припиняв думати про руду красуню із зеленими очима. Ще ніколи раніше я не зустрічав схожих на неї. Ну і моєму оточенні не було таких дівчат досі. Тому твердо вирішив для себе стати найкращим другом для неї. 

Але я чудово усвідомлював, що мені доведеться сильно постаратися, щоб стати найкращим. Бо ж у неї багато хлопців друзів і вона також їм подобається. 

Чорт! Щось мене несе не туди. Ми ж лише намагаємося подружитися, неповнолітні підлітки! А я вже ревнувати до друзів почав!

Одного чудового для мене вона також віднайшла час. Ми випадково зустрілися після уроків. 

 Віталіна підійшла зі словами:

- Романе, вітаю! Як справи, навчання?

- Привіт, руденька! Майже все гуд. Окрім однієї обставини. Я й досі не почув твою відповідь. Ти прийдеш на мій день народження?

- Ще запитуєш? Звісно прийду, я люблю вечірки і дружнє спілкування - відповіла дівчина і посміхнулася так, що я знову не міг відвести погляд від малої, яка менша за мене дійсно майже на 3 роки.

Але таку дівчину я був ладен чекати скільки завгодно довго!