-17-

Але виправити скоєне було неможливо - я обіймала його і в розпачі розуміла, що все знову змінилося назавжди, подобається нам це чи ні.

О, як би мені хотілося ніколи не знати, що саме вчинив Хорвек, доки я лежала тут, осліпнувши й оглухнувши, немов похована заживо. Але я не могла не розуміти, що брехати самій собі марно: сьогодні загинуло чимало людей, яких син Білої Відьми вважав гідними помсти.

-Я... помилився, - насилу сказав він, опустившись на коліна і тягнучи мене за собою. - Едарро був занадто сильним, а я... я занадто слабким.

-Це все магія, - пробурмотіла я, бажаючи утішити Хорвека, хоча й знала, що він про це нізащо б не попросив. - Вона завжди хитрує, клята лукава сила!..

- Мені слід було б здогадатися... - вигукнув він, раптом сіпнувшись усім тілом. - Слід було!..

-Про що? - бездумно запитала я, все ще охоплена думками про те, як небезпечно вдаватися до допомоги магії, нехай навіть ішлося б про порятунок власного життя.

-Та про те, що Едарро бажає покінчити з королівською сім'єю набагато несамовитіше, ніж я сам! Я міг би засумніватися у вірності своїх рішень, і зупинитися, але він не сумнівався ні на мить!.. - скинувся Хорвек, і мені здалося, що ніколи ще він не був таким щирим зі мною. - Я звільнив те, чим не міг керувати, розумієш?.. - тут він запнувся, вочевидь, укотре вирішивши, що зайшов надто далеко, припускаючи, нібито я можу розібратися в таких глибоких душевних муках.

-Розумію, і ще й як! - похмуро відповіла я, відчувши себе зачепленою за живе, і відсторонилася, щоб подивитися йому в очі. - Ти звільнив те, чим мав стати... колись, давним-давно. Але раптом виявилося, що не так-то це й весело - убивства королів... трони... кровна помста.... та інші важливі справи честі, що заведені у спадкоємців славетних династій... королівських і чаклунських?.. Адже так?

Хорвек змовчав, закам'янівши під моїми руками.

-Так, - неохоче погодився він через деякий час, достатній для приборкання самолюбства, ображеного моєю здогадливістю . - Але тобі варто було б непокоїтися про інше, Йоле.

-Давай заберемося звідси якнайшвидше, - сказала я, не бажаючи більше говорити про те, що сталося. Запах і темрява підземелля, де безліч людей прийняли мученицьку смерть, ставали дедалі нестерпнішими.

Глухий шум, що лунав із глибин землі, то вщухав, то ставав голоснішим, і я запізно жахнулася тому, що почула від Хорвека: саме море гнівалося на місто, що залишилося без короля. Можливо, там, нагорі, не залишилося каменя на камені!..

-Потрібно перечекати шторм, - відповів Хорвек, прислухаючись до гулу так само, як і я. - Тут безпечно... точніше кажучи, поки що безпечно. Ті, хто знав про таємну нору Едарро, або в бігах, або... мертві.

Він змовк, і я не стала розпитувати його, оскільки й так було зрозуміло: Хорвек убив людей, які супроводжували нас сюди, а без'язикі раби втекли - якщо на те в них вистачило хоробрості й кмітливості. Астолано, що залишився без короля, прийняв на себе страшний удар стихії, і навряд чи знайшлася б людина, яка зуміла б за цих обставин всістися на опустілому троні, - надто блискавичними і жорстокими були зміни. Я знала, що навколо правителів завжди юрбиться знать, жадібна до влади, але мирний Південь, який чесно вірив у силу божого благословення, навряд чи чекав, що короля вб'є його власний племінник...

Королівство здригнулося і саму його основу розборознили тріщини - ні, йому не вистояти!.. Але на руїнах зводять нові стіни - просто для цього потрібен певний час і людина, яка наважиться закласти перший камінь. Хаос сприяє зародженню нового порядку і Хорвек міг би заявити свої права на нічийну відтепер корону. Але якби він цього насправді бажав... чи повернувся б сюди, у підземелля? Мені раптом виразно уявилося, як глибоко понівечена зараз душа демона, і в якому сум'ятті перебуває його розум, котрий, як мені раніше здавалося, мав відповіді на всі запитання.

-Ти не залишишся тут, - напівзапитувально-напівзатвердно сказала я, мимоволі обійнявши його міцніше. - Це більше не твій обов'язок і не твоя помста.

-І не моя мати? - хрипло запитав він. Хто знає, чи зрозумів би хтось інший істинний зміст цих слів, але мені тієї миті все здалося простим і ясним.

-Ти сам маєш вибрати, як хочеш жити, - твердо сказала я. - Доля Білої Відьми була страшною, але це не означає, що ти приречений прямувати тільки тим шляхом, який був до вподоби твоїй покійній матінці. Хіба ти не чув, що діти почасти не виправдовують очікування своїх батьків?..

-Ти говориш про звичайних людей, - вирвалося в нього.

-А ти думаєш, різниця така вже й велика? - я знизала плечима. - На чашу яких терезів ти покладеш нещастя людини, щоб точно визначити, наскільки воно важке?

-Ти думаєш, я зможу втекти від долі? - ніколи ще Хорвек не ставив мені запитання так, немов я могла знати більше за нього самого.

-Я думаю, варто хоча б спробувати, якщо вже ми досі живі, - сказала я, не зовсім розуміючи, звідки беруться ці надто зухвалі слова.

-Але другий шлях не легший за перший, - прошепотів він, і я насторожилася, почувши в цих словах щось дивне, але, тим не менш, знайоме. - Я занадто слабкий... Хай мені грець - який же я слабкий.... Бігти... Чи сховатися? Я занапащу нас...

-Е, пане, - я спробувала струснути Хорвека, але сил на це забракло і ми ледь не повалилися разом на підлогу. - Та ви, ніяк, марите! У переказах про чарівників говориться, що їхні вірні супутники - лиходійства, смерть і війни, але якщо зважати на вас, шановний, то насамперед треба згадати лихоманку! Усе ваше чаклунство неодмінно закінчується справжнім неподобством... Є такі люди, у яких дух, здається, цвяхами до тіла прибитий - що не роби з ними, вони за себе пам'ятають. Але ж у вас, пане демоне, і тіло не ваше власне, і душа пошарпана магією...