-16-

-Тоді просто потримай його, - промовив демон із раптовою божевільною веселістю і кинув мені згорток.

Від несподіванки я відсахнулася вбік, не бажаючи навіть пальцем торкатися настільки жахливого предмету. Сувій із глухим стуком упав на землю, враз обважнівши. Відраза і сором одночасно охопили мене.  Голова запаморочилася від суперечливості відчуттів, кожне з яких здавалося істинним: я мала пам'ятати, що це всього лише зачаровані собачі рештки, справжня бридота, і все ж таки я не могла позбутися думки, що там, усередині - голова мертвого Хорвека. Вона не повинна була впасти на землю, з нею не можна було так поводитися!..

-Ох, пробач, пробач... - я впала на коліна і підняла згорток, сама не розуміючи, що зі мною відбувається. Очі пекло від сліз, немов я й справді оплакувала мертвого друга, а руки тряслися через огиду, не бажаючи мені коритися.

-Це вплив чаклунства, - промовив над моєю головою голос Едарро. - Хороша ілюзія має обманювати не тільки очі, а й серце.

Я повільно, немов очікуючи нападу, підвелася на ноги, знаючи наперед, кого зараз побачу перед собою. "Це все ще Хорвек, - повторювала я самій собі, змушуючи себе поглянути йому в обличчя. - Чаклунство морочить мені голову, але я пам'ятатиму, що це Хорвек і не злякаюся".

Магія була сильною: знову голова запаморочилася, не в силах вмістити істини, що суперечили одна одній. Поруч зі мною стояв Едарро, якого я боялася і ненавиділа, і водночас він був Хорвеком - я пам'ятала це, я не мала права забути! Огидна, хитра і зла сила намагалася вбити моє знання, жалячи зсередини голову, наче неспокійний клуб змій, що нашіптували: "Підкорись і ми вщухнемо!", але я не піддавалася, хоча від болю дзвеніло у вухах.

-Ти чиниш опір, - з деяким здивуванням вимовив Хорвек-Едарро, дивлячись на мене з незнайомою холодною цікавістю.

-На відміну від тебе, чи не так? - з несподіваною для себе уїдливістю мовила я, скривившись від чергового нападу болю.

-Навіщо мені чинити опір тому, що намагається довершити ілюзію? - Хорвек, прикривши очі, плавним рухом нахиляв голову то вліво, то вправо, немов заспокоюючи полум'я, що вирувало в ній, і я зрозуміла, що мої муки - лише дрібниця порівняно з тим, що відчуває він.

-Ти зможеш стати колишнім? - запитала я з поганим передчуттям.

-Так... звісно, - неуважно відповів Хорвек, роздратований, здавалося, самим звучанням мого голосу. - Дія цих чар дуже короткочасна, - додав він, зробивши над собою помітне зусилля, і я зрозуміла, що демон усе-таки намагається зберегти колишнє ставлення до мене всупереч побажанням своєї нової подоби. Мабуть, Едарро, тимчасово воскреслий у розумі Хорвека, був не з тих людей, які поблажливо ставляться до зайвих роз'яснень і розмов із дурними дівчиськами.

У думках я частенько дорікала демону через його зверхність, але тепер зрозуміла, що була несправедливою. Хорвек-демон раптово здався мені винятково милостивою і люб'язною істотою - порівняно з Хорвеком-Едарро, який випромінював крижану неприязнь до всього живого. З кожною хвилиною личина ставала дедалі надійнішою й достовірнішою: ось Хорвек різко підняв руку точнісінько як королівський племінник - раніше він рухався набагато плавніше й обережніше, а ось і тінь знайомого божевілля змусила здригнутися вродливе обличчя...

-Іди за мною, - наказав він, не дивлячись у мій бік, і знову мені вчулося роздратування в його голосі: звісно ж, для такої людини, як Едарро, я могла бути тільки тягарем. Не встигла я зробити й кроку, як він схопив мене за руку, немов побоюючись, що я втечу - і мені довелося зчепити зуби, щоб не скрикнути від болю.

...Люди Едарро терпляче чекали свого володаря біля цвинтаря. Їх було небагато - п'ять чи шість осіб, звички яких були схожі на звички нічних хижаків, схильних триматися в нічній тіні. Такими ж були й ті, що зовсім недавно гризли одне одному горлянки біля нашого будинку. Хоча невелика відмінність між ними все ж таки була: зараз перед нами напевно стояли люди із числа найдовіреніших і найобізнаніших. Навряд чи хтось із них зберіг здатність чомусь дивуватися, і вже точно всі вони давним-давно забули, як базікати зайве. Іншими словами - вони були чи не небезпечніші за самого пана Едарро, і викликати в них підозру означало підписати собі смертний вирок.

-Ми почали турбуватися, ваша світлосте, - почула я.

-Не варто було, - розсміявся Хорвек, і від цього сміху знову в моїй голові ожив клубок змій. Мене він виштовхнув уперед, а потім жбурнув на землю згорнутий плащ. Ніхто не поставив жодного запитання - мабуть, саме так належало поводитися божевільним королівським племінникам. Хтось недбало підчепив ногою сувій, щоб упевнитися у своїх здогадах, а я, побачивши довге темне волосся, квапливо відвернулася: знову магічна ілюзія виявилася сильнішою за мій розум.

-Туди йому й дорога, - сплюнув хтось. Напевно тут усі знали, що сьогодні вночі Пан-у-рукавичках згубив чимало люду.

-Дівка?.. - вимовив хтось запитально.

-Заберемо її з собою, - коротко відповів Хорвек. - Пан-у-рукавичках не виправдав моїх сподівань. Може хоч вона трохи нас розважить.

-Повертаємося, - скомандував хтось, не чекаючи наказу.

До Хорвека підвели коня Едарро. Тварина виявилася розумнішою за людей і стала на дибки, відчувши оману, але Хорвек схопив коня за повід, і з тим самим лякаючим сміхом вигукнув: "Невже забув запах крові?". Цей жарт припав до вподоби іншим - або ж вони старанно привчили себе сміятися над тим, що королівський племінник вважав жартами.