-9-

Денне буття, зовсім не схоже на світ з моїх сновидінь, тим часом поволі продовжувалося.  Від втоми і нездужання мені часом не вистачало сил для того, щоб відрізнити один день від іншого, та вони й справді були тепер однакові.

Стара пані Аркюло стала частою гостею в нашому домі, відвоювавши право уважатися близькою до Хорвека. Напевно хитра стара карга гадала, нібито її допомогу, яка час від часу здавалася мені надмірно протекційною й настирливою, колись буде належно поціновано. Саме вона стала засновницею нової традиції - тепер у нашому домі вечорами збиралися ті самі мерзенні люди, що шукали вигоди від знайомства з чаклуном. Зрозуміло, йшлося аж ніяк не про вищий світ столиці, якому не з руки було відкрито вступати в стосунки з іноземцем казна-якого роду-племені. Однак до нас час від часу наважувалися зазирнути городяни з числа заможних і шанованих. Чи то від нудьги, чи то зберігаючи дещицю розсудливості, багато хто з них приходив у масках, немов від пильних очей всезнаючої пані Аркюло можна було сховатися за допомогою такої дрібниці. Таємничість примножувалася сама собою, ваблячи все нових і нових гостей, охочих долучитися до наймоднішої забави цієї зими.

Іноді я думала, що демон, не вдивляючись в імена, недбало підписує без розбору всі листи-запрошення, складені все тією ж пані Аркюло. Йому не було діла до того, ким назветься черговий гість, тремтячий від страху й захвату перед дверима нашого будинку; а стара відьма тішилася примарною владою, яку вона здобула у оселі чаклуна. Я боялася її наче чуми і намагалася нічого не їсти, поки вона перебувала поблизу: стара отруйниця, як на мене, здатна була підсипати щось недобре в їжу. Хорвека вона в міру сил своїх обожнювала і не заподіяла б йому шкоди, але мене відверто недолюблювала. Можливо, це відбувалося через ревнощі, адже ми з нею були єдиними жінками в цьому домі, не рахуючи челяді. Поки що наш поріг наважувалися переступати самі лише чоловіки, які користувалися на Півдні значно більшою свободою пересування. Я, звичайно, як бездушна і безмозка істота чарівної природи, могла не знати про правила пристойності, ну а пані Аркюло була надто старою для того, щоб боятися себе скомпрометувати. Але навіть у цьому висохлому злому серці знайшлося родюче місце для паростків свіжого сильного почуття: зрозуміло, то була ненависть, і спрямована вона була на мене.

Збіговиська в нашій вітальні, де вона самовільно брала на себе роль розпорядниці, позбавляли мене на деякий час від її лякаючого товариства, але стомлювали чи не сильніше. Я обтяжувалась через увагу, яку мені приділяли всі ці пани, що тільки й чекали , як я перетворюся на порох на їхніх очах, і намагалася сховатися від поглядів. Розмови вечорами велися дуже нудні - згадували нещодавню комету, упівголоса обговорювали старі пророцтва та переказували плітки про події, що були достатньо огидними, щоб визнати їх чаклунськими. Хорвек з удаваною прихильністю вислуховував міркування своїх гостей, зрідка кидаючи пару-трійку слів, у яких присутні незмінно знаходили безодню сенсу і кілька десятків натяків на щось значуще і таємне.

Траплялося, однак, і так, що я затримувалася біля великого вогнища у вітальні, закутавшись з голови до ніг у теплу ковдру - через постійну слабкість мене долала хвороблива дрімота. Щосили долаючи її, краєм вуха я слухала звичну нісенітницю і відчайдушно мріяла про те, щоб ніч, яка несе з собою страшні крижані сни, ніколи не наставала.

-...Біла Відьма! - раптом сказав ясно хтось, і розмова, що зливалася досі в нерозбірливе бурмотіння, стихла, немов усіх до смерті нажахали ці слова.

-Так, Біла Відьма Півдня, панове, - вперто повторив невидимий для мене пан. - Хіба не про неї ми повинні насамперед говорити, коли мова заходить про грізні пророцтва?

Чомусь мені здалося, що ці слова важливі, і я непомітно повернула голову в бік столу, за яким тривала сьогоднішня бесіда.

Того вечора гостей було не так уже й багато - не більше десяти осіб. Про відьму згадав літній товстун, який часто бував у нашому домі. Він сподівався дізнатися у Хорвека, за допомогою якої хитрості можна завжди залишатися у виграші. Пристрасть до карт майже згубила бідолаху, і я не раз помічала, з яким непідробним апетитом він вечеряє: мабуть, у нього не вистачало грошей навіть на пристойну їжу, та й одяг його давно вимагав чистки.

Усіх помітно збентежили його слова про Білу відьму. Цю історію досі вважали в Астолано надто темною для того, щоб говорити про неї вголос у пристойному товаристві - нехай навіть його представники в чудернацьких чорних масках сиділи зараз навколо столу, з надією й острахом дивлячись на того, кого вони хотіли вважати чаклуном. Пролунали вигуки: "Ну це ви перебрали, Боргело!", "Нісенітниця для простолюду" і "Не до ночі поминати!".

-Але ж їй майже вдалося! - не відступав Боргело. - У пророцтві сказано, що Півднем одного разу правитиме маг. І тоді багато хто вважав, що Біла відьма - саме та, про кого йшлося в старих переказах.

-Усе ж таки, це зайве, - сказав хтось інший із явною досадою. - Ми тут зібралися для того, щоб говорити про тонкий світ, про дивовижні явища... А Біла Відьма... Ну, Боргело, ви ж самі розумієте! Це справа більш політична, чим чаклунська. Ми всі тут превеликі грішники, - тут пролунало дружне хихотіння, - але політика... до біса політику, ось що я скажу!

Промову цю підтримали схвальними вигуками, і слуги поквапилися принести ще вина, підкоряючись непомітним вказівкам Хорвека. Демон мовчав, і протягом усієї бесіди жодним порухом не вказав на своє ставлення до обговорюваного предмета. Зухвалий товстун, вирішивши, мабуть, що це можна прирівняти до схвалення, без жодних натяків раптом запитав: