-8-

Я очікувала, що Хорвек напередодні нашого візиту до панів Аркюло дасть мені купу настанов щодо того, як слід поводитися у пристойному товаристві. Однак, на мій подив, він попросив мене лише мовчати, як на те у мене вистачить сил.

-Але ж я не вмію спілкуватися зі шляхетними людьми, та й за стіл мене пани зроду не пускали! - промовила я, потираючи носа через неабияку збентеженість.

-Не хвилюйся, - розсміявся Хорвек. - Якщо нас супроводжуватиме удача, незабаром усе місто буде наслідувати твої манери, вважаючи їх милими й безпосередніми. Я зватиму тебе своєю вихованкою, і що більше будуть пліткувати про це - то краще.

І ми, замовивши собі розкішні ноші, прибули в дім Аркюло, щоправда, дещо запізнившись - рівно настільки, щоб усі подумали, ніби Хорвек ще більш важлива персона, ніж їм здалося спочатку.

У будинку Аркюло вечорами збиралося одразу кілька немолодих сімейств, захоплених одними й тими ж таємничими вишукуваннями, - це легко вгадувалося за їхнім суцільно чорним вбранням, за пристрастю до старих коштовностей з усілякими загадковими символами, і - не втрималася я від уїдливої думки - за надзвичайно безглуздим виразом пихатих облич. Усі вони з нетерпінням чекали на знайомство з Хорвеком, і, зрозуміло, він виправдав їхні сподівання, вразивши всіх чудовими манерами й вишуканим вбранням. Мені відвели місце віддалік, вважаючи персоною не настільки важливою, і я, не надто криючись, раз у раз позіхала вид нудьги, поглядаючи у вікно.

Бесіда, спочатку трохи скута і незручна, йшла винятково про надприродні явища, і демон примудрявся однією своєю напівпосмішкою викликати захват у цих панів, що понад усе прагнули бодай на мить торкнутися до похмурих давніх чудес. Тим, хто бажає піддатися омані, допомогти неважко - це я з'ясувала ще за тих часів, коли дядечко навчав мене розливати одне й те саме зілля у флакони з різними етикетками. Тут же Хорвеку сприяла ще й сама магія, яка прагнула нарешті проявити себе на повну силу - я бачила, як вона туманить погляди астоланців, як додає блиск і вагу кожному слову Хорвека.

-З яких країв ви прибули до нас? - усе ще несміливо запитували присутні у демона.

-Я так давно в дорозі, панове, що вже й забув, з чого вона почалася, - відповідав Хорвек, і літні пані задоволено шепотілися, прикрившись віялами, а чоловіки з поважним виглядом кахикали, немов показуючи, що їм вистачило розуму правильно витлумачити цю ухильну відповідь.

-Чи бували в Астолано раніше?

-Бував, але навряд чи хтось... з нині живих... зможе мене пригадати і порекомендувати, - ця відповідь змусила мене поперхнутися і закашлятися, але інших вона привела в невимовний захват.

У тому ж дусі нестерпно нудна для мене розмова тривала до самого пізнього вечора. Над морем зійшов місяць, посрібливши далекі скелі, що нагадували руїни старого замку, - їх було видно з вікон вітальні, що, навпаки, занурювалася в темряву: прислузі чомусь наказали не міняти свічки.

-Скажіть-но, пане Хорвеку, не кривлячи душею, - раптом звернулася до демона сама пані Аркюло, худа чорна стара з божевільним, пронизливим поглядом. - Скільки Морських Веж ви бачили в ту пору, коли бували в Астолано?

Я зрозуміла, що Морськими Вежами тут називають ті самі скелі - зараз їх було три.

-Чотири, - забарившись, відповів Хорвек, чиє обличчя в напівтемряві зараз здавалося особливо зловісним.

-О! - вигукнув хтось, не стримавшись, а решта забурмотіли щось захоплене.

Старій сподобалася ця відповідь - її очі блиснули, дихання стало сиплим, але далі вона запитала про щось інше, і бесіда знову пішла своєю чергою.

Про все це я розповідаю настільки докладно лише тому, що найближчі кілька днів були вщерть сповнені подібними розмовами, що відрізнялися між собою лише тим, хто саме слухав відповіді Хорвека: чи то юні шукачі гострих відчуттів, чи то літні прихильники ворожінь на пташиних нутрощах. Невдовзі мені почало здаватися, ніби весь Астолано збожеволів, таємно вивчаючи те, від чого колись столиця Півдня зреклася, заприсягнувшись на крові й попелі, що більше ніколи нога чаклуна не ступить на цю землю. Демон мав рацію, коли казав, що страхи столітньої давнини, якими були просякнуте тутешнє каміння, перетворилися для багатьох на справжню пристрасть.

У той самий вечір, після ввічливого прощання з господарями будинку, відбулася ще одна коротка й тиха розмова. Пані Аркюло, виявивши дивовижну для старої спритність, наздогнала нас біля самого порогу, одночасно з тим вказуючи слугам, щоб ті облишили нас.

-Молодий пане, адже ви не брехали, коли сказали, що пам'ятаєте ті часи, коли четверта скеля ще не пішла під воду, - промовила вона, задихаючись чи то від швидкої ходи, чи то від хвилювання.

Хорвек мовчав, немов запрошуючи її продовжити.

-А це сталося, коли я була дівчиськом! - сказала вона, буравлячи його поглядом. - Скільки ж вам років, юначе? І що за секрет допоміг вам подовжити життя?!

-Боюся, мій спосіб не з тих, які варто рекомендувати будь-кому ще, - хмикнув Хорвек.

-Відкрийте мені його, благаю! - пані Аркюло вчепилася в його руку тонкими викривленими пальцями. - - Я шукаю відповідь на це питання вже багато років, і майже зневірилася... Але ви... Я бачу, що ви не брешете. Щойно я побачила вас, то зрозуміла, що чутки правдиві, диво сталося! Продайте мені вашу таємницю. Я заплачу будь-які гроші!