-6-

Дивлячись на те, як бездумно він витрачає гроші, я вперше думала, що туди золоту й дорога. "Швидше б позбутися клятого багатства, - я з неприязню дивилася на блиск монет, які все не переводилися в гаманці. - Але якщо Хорвек сказав правду, і ми справді несемо на собі найгірше з проклять - отже, все, що в нас із собою, прокляте, а понад усе - наші душі".

Думка ця неприємно холодила голову, і, одночасно з тим, пекла мені язика.

-Хто нас прокляв? - одного вечора випалила я, вкрай виснажившись від цієї внутрішньої боротьби. Ми зупинилися в найкращому тутешньому готелі - інших мій супутник не визнавав, раз по разу вимагаючи дедалі більших розкошів, - а ось мене усе це несподіване багатство добряче бентежило, і я ходила туди-сюди кімнатою, не наважуючись присісти на стілець з оксамитовою оббивкою.

-Мабуть, доля, - відповідав Хорвек майже весело, але мене його посмішка обдурити не могла.

-Припини! Що означають твої слова? Про що ти говорив уночі з тим бридким демоном?

-Те, про що говорять між собою бридкі демони, людям знати не варто, - отримала я ще більш легковажну відповідь.

-Послухай-но мене, Хорвеку! - я розсердилася, і не на жарт. - Хочеш ти того чи ні, я буду з тобою, куди б ти не пішов. Але це не означає, що я не ставитиму запитань, так і знай. Чому ти так змінився за останній час?

-Я не зможу залишитися колишнім, Йоле, - відповів він, подивившись у мій бік, і мені здалося, що очі його сумні, як ніколи. - Колишній Хорвек був приречений на смерть, і не зміг би допомогти тобі.

-Дякую тобі, однак... - почала було я, чомусь донезмоги зворушена останніми словами, але він одразу ж мене перебив, насупившись:

-Не дякуй. Моя допомога тобі не сподобається. Став ще одне запитання, якщо вже тобі кортить, і досить.

Мені довелося гарячково міркувати, що ж запитати, і як саме - Хорвек був майстром вивертів, і я бачила, що настрій його через мої розпитування стрімко псується.

-Що ти дізнався тоді вночі від свого сородича? - нарешті наважилася я. - Про що він говорив із тобою, коли визнав королівську кров?

-Чому тобі хочеться це почути? - Хорвекс дивився втомлено і засмучено. - Я можу заприсягтися, що до тебе це не має стосунку.

-Я знаю ціну твоїм клятвам! Говори! Тебе бажають стратити? Твоє диявольське сімейство дізналося, що ти втік від відьми? - тільки вимовивши це вголос, я зрозуміла, як боюся цих думок.

-О, я й сам думав так, не чекаючи ніяких милостей від свого минулого. Але... не так уже й сильно відрізняються нелюди від людей... - він говорив повільно, добираючи слова з помітною обережністю. - Хтось вважає, що я зганьбив королівську кров, зазнавши поразки від людей. Хтось звинувачує весь королівський дім у легковажності й зайвому честолюбстві, якими скористалася відьма. А дехто, навпаки, каже, що війна за людські землі- славна справа, на кшталт колишніх часів, коли ми були вільнішими у своїх побажаннях. Бачиш, і серед нас... серед вищих істот, трапляються розбіжності. Є старі, котрі намагаються захистити молодших від помилок минулого. Є молоді, які вважають старих занадто боязкими. А легенди про той час, коли світ людей був частиною наших володінь, бентежать розум, адже...

-Адже в них ідеться про людську кров, - я закінчила за нього, втомившись від відстороненого мовчання, яким постійно переривалася некваплива промова Хорвека.

-Так, ваша кров вабить, - погодився він. - І що більше старійшини забороняють думати про неї, то солодшою вона здається.

-А ти...

-А я став на заваді цім палким прагненням, - невесело і їдко розсміявся він. - Моя поразка зіграла на руку старійшинам: вони з радістю погодилися, що мені судилося стати винятково цінним заручником, і на королівську сім'ю впаде незмивна ганьба, якщо я помру від руки людини. Батько... він би скоріше відрікся від сина-напівкровки, аніж дозволив чарівниці торжествувати, але його навмисно зв'язали по руках і ногах нагадуваннями про честь. О, мабуть, він ненавидить мене і проклинає ту мить, коли відгукнувся на мій заклик. Підкоритися волі людини, стати пішаком у грі чарівниці людського племені - найстрашніша образа, яку він нізащо не забуде.

-Він неодмінно вб'є тебе, якщо дізнається, що ти залишився жити в людській подобі, хоча міг померти, - пробурмотіла я.

-Саме на це я й заслуговую, - погодився Хорвек. - Але існує, мабуть, те, що владика Найтемнішого двору ненавидить більше за мене.

-Ох, та не тягни вже! - вигукнула я. - Невже серед вашого племені знайшовся хтось, хто попався ще дурніше?

-Ти не щадиш мого самолюбства, Йоле, - сказав він із усмішкою, за якою я, чесно зізнатися, скучила. - Я говорив про примус. І раніше королівському дому не подобалося верховенство голосу старійшин, а зараз, після того, як рада завадила королю здійснити помсту... Честь і помста - немає нічого важливішого для темних вищих істот. І зараз, коли в правоті старійшин сумніваються голосніше й голосніше, прихильників у правителя стає більше. Об'єднує їх насамперед думка, ніби війна з людьми була істинно праведною справою, а мене називають тим, хто не побоявся піти на неї першим...

Вираз мого надміру жвавого обличчя певно видав те, що я думаю про всі ці диявольські звичаї, і Хорвек змовк.

-Але ж це означає... - я спантеличено потерла носа. - Це означає, що тебе не стратять одразу ж, щойно визнають? І ти можеш повернутися в рідні краї?