-5-

Хорвек усміхнувся, ледь помітно кивнув, а потім поклав поруч зі мною половинку яблука, і вимовив вголос, повернувшись до оскаженілої темної істоти:

-Послухай мене, нічний пане і не поспішай відмовлятися від гри. Адже я дещо приховав, і ти ніколи не знайдеш це без моєї допомоги. О, це найсолодший із дарунків - куди кращий за золото! - але я віддам його тільки якщо ти зіграєш зі мною ще раз.

Створіння ночі завмерло, а потім шумно вдихнуло повітря, принюхуючись. Зараз, коли воно спиралося пазуристими руками на стіл, нахилившись, немов перед стрибком, мені здалося, що воно більше схоже на звіра, ніж на людиноподібну істоту. Його золоті очі дивилися прямо на мене, точнісінько так, як це було з рудою відьмою в моєму недавньому сні - дивилися і не бачили.

-Ти не брешеш, тут є хтось іще, - тихо промовило воно, одразу припинивши погрожувати й проклинати. - Людино, звідки ти знаєш такі чари? Хто навчив тебе цих хитрощів?

-Яка різниця? - Хорвек тримався тепер по-іншому, більше не зображуючи смиренну покірність перед лицем неминучої смерті. - Чи продовжуєш ти гру?

І знову чорний пан, лютуючи, зметнувся вгору, перетворившись на величезну тінь. Вона нишпорила всюди, немов вихор, і вогонь свічок тріпотів від її стрімкого польоту. Іноді тінь проносилася настільки близько від мене, що щоки мої мерзли, немов від зимової холоднечі, - от тільки в холоднечі цієї запах був цвинтарним, мертвим.

-Де? Де?!!! - шипіла істота, шукаючи у кожному куточку. - Ти не можеш ховати так майстерно! Я знайду! Я розгадаю твоє чаклунство!

-Не знайдеш, - спокійно й упевнено відповідав Хорвек, недбало перемішуючи карти.

-Тоді я рватиму тебе на дрібні шматочки, поки ти сам не віддаси мені те, що сховав! - заревіло чудовисько, і наступної миті його чорні кігті впилися в шию Хорвека, змусивши того відкинути голову назад. Карти розсипалися по столу. Я схопилася з місця, і мало не закричала: "Я тут!", але вчасно помітила застережливий погляд. "Мовчи! Будь-що-будь - мовчи!" - говорив він.

-Ні, не віддам, - насилу, проте без страху, вимовив Хорвек. - Зіграй зі мною. Інакше ти ніколи не доберешся до моєї таємниці, а вона того варта, слово честі.

Створіння ночі видало шалений крик, від якого затріщали старі балки, а я зігнулася, заплющивши очі й затискаючи вуха. Коли я наважилася підняти голову, воно вже сиділо на своєму колишньому місці, оточене золотою загравою, на тлі якої вся його фігура здавалася вугільно-чорною статуєю.

-Граємо, - прошипіло воно. - І я обіцяю, що ти проклянеш ту мить, коли надумав хитрувати зі мною.

Хорвек, нічого на це не відповівши, підсунув до темного пана зібрану докупи червоно-золоту колоду, і я прикусила язика, щоб не вигукнути: "Та цей чорний пройдисвіт обдурить тебе, здавши найпаршивіші карти!". Але мій приятель начебто й гадки не мав, що його супротивник може махлювати. Опустивши очі долу, він жодного разу не глянув на те, як швидко літали карти в пазуристих лапах.

Ця партія видалася складною - обидва гравці подовгу роздивлялися свої карти, обережно ними обмінювалися, і мовчали, немов води в рот набравши. Я ж не могла відвести погляд від половинки яблука, що лежала поруч зі мною. Мені належало відкусити від нього шматочок, якщо Хорвек програє, і стати видимою для нічного пана. Чи вірив мій друг, що цього вдасться уникнути? Або ж він вирішив, що без його допомоги я все одно пропаду, тож життя моє саме по собі нічого не варте?..

Тим часом очі нічного пана горіли дедалі яскравіше, і я бачила в цьому недобрий знак. Здавалося, темна істота передчуває швидку перемогу; впевнена в ній, як у тому, що на зміну ночі щоразу приходить світанок - і до того, як перші промені впадуть на землю, хтось має сплатити своєю кров'ю борг старого Орвільна!..

«От вже мерзенний старий душогуб! - думала я, косячись на яблуко, що ставало начебто дедалі яскравішим і соковитішим. – Звів з білого світу своїх дочок, та ще й вирішив помститися синам після смерті! Бувають же на світі такі лихі родини... Колись я вважала, що мої батьки не надто добре подбали про мене, віддавши дядечкові Абсалому, однак згодувати доньку потойбічній почварі вони все ж таки не додумалися, хоча в грошах мали більшу потребу, аніж цей покійний пан-лихвар. Та й дочками боги наше сімейство обдарували трохи щедріше..."

-Навіщо зволікати? - першим не витримав нічний пан, що не приховував своєї радості. - Я готовий показати свої карти! Чи ти, людино, сподіваєшся, що до тебе прийде краща масть?

-Мені й ця здається непоганою, - відповідав Хорвек. - Але якщо ти бажаєш закінчити гру зараз - я згоден.

Темне створіння пронизливо розреготалося і жбурнуло свої карти на стіл. Я побачила, що на них самі лише корони і зрозуміла, що воно зібрало багатий розклад.

-Всі твої хитрощі нікчемні, марні! - вигукнуло чудовисько, скалячи ікла. - Невже ти думав обіграти мене в мою ніч, біля мого столу? Нікому зі смертних не під силу триматися нарівно з вищою істотою - навіть у картковій забаві!

-Чому ж? - м'яко заперечив Хорвек, повільно перевертаючи свої карти. - Не настільки вже мої карти гірші за твої.

І я побачила, що в його руках карти суцільно чорні - однієї масті, від малого штибу до більшого. Королі і королеви нічного пана були вщент побиті цією чорнотою.

-Що? - поперхнувся той, подавшись уперед. - Але цього не може бути! Ти не міг зібрати докупи усю масть!