-20-

За воротами, у передмісті, на нашу строкату компанію чекав цілий натовп таммельнців, які здебільшого були схожими на Харля чи то віком, чи вдачею, а то й тим, і тим водночас: роззяви з-поміж бідноти чекали на прочан, цілком слушно припускаючи, що такої безлічі калічних та кособоких творінь природи не побачиш і в бродячому цирку.

Я чула, як вони голосно перемовлялися між собою: "А що за стара карга з більмами на очах?" - "Вдова Ульмар, живе біля мосту! Сквалижна баба! Егей, вдовице, менше б перераховувала свої запліснявілі монети, дивись, і більма не з'явилися б!".

- Гей ти, красунчику з горбом! Дивись, не пускай там бісиків монахиням! - волав якийсь замурзаний хлопчисько, котячись зі сміху. - Благочестиві сестри давно вже не бачили таких статних панів.

- Щоб твоя матінка на тебе чан з окропом перекинула! - не залишився в боргу горбань. - Щоб тобі риб'яча кістка поперек горла встала! Вік твоєму родові хлібати помиї!

 - Такий славний богомолець! - розреготалися хлопчаки. - Ніяк у своєму горбі ти збираєш добрі помисли! Он як він роздувся!

- А покажіть-но мені припадочного! - смикала за рукави своїх сусідів якась жвава червонолиця пані, вочевидь, з-поміж тих, що туляться при дешевих харчевнях, радо приймаючи найневибагливіших подорожніх. - Де припадочний-то? Правду кажуть, що в нього з рота летять біси?..

- Подивіться на кульгавих - та вони так браво марширують, що їх можна відправити в королівську армію! - котилися від реготу юні шибеники. - Гей, брате Жиром, ти часом не на війну зібрався? У тебе чудове військо, не гірше, ніж у його світлості!

Дісталося і мені:

- Руда дівко, що танцювала з нічними духами! - кричали мені хлопчаки. - Чи сподобався тобі твій залицяльник? Кажуть, він схожий на щура!

- А руда-то яка гарненька, недарма нею спокусився домовик! Ну, брати монахи, не пропустіть щасливу нагоду - вряди-годи вам можна помацати вночі не самі лише горби та старечі бородавки!

Йшли прочани повільно, і в натовпу був час для того, щоб посмакувати всі зовнішні недоліки богомольців, додавши до того міркування про таємні причини їхніх хвороб. Вигуки ставали дедалі гучнішими і лайливішими, рухи натовпу дедалі безладнішими, і врешті-решт у брата Жирома, який поважно простував попереду процесії, вичерпалося терпіння. Він перехопив міцніше свою палицю і з гнівними криками почав гамселити всіх, хто траплявся на його шляху.

- Геть, біснуваті голодранці! Насміхатися над божими людьми! - кричав він. - Зовсім сором втратили!

Почалася метушня, що анітрохи не збентежила тамельнців: тут зібралися аж ніяк не найдоброчесніші містяни - їх не так уже й просто було вразити гнівом самих богів, не кажучи вже про немилість їхніх служителів. Однак рука у брата Жирома була важкою, посох - міцним, і незабаром поле битви загуло прокльонами, сумним виттям і вереском.

Я завжди недолюблювала монахів - коли ми з дядьком мандрували, то не раз опинялися поруч зі служителями богів у глухих заїжджих дворах, і ті люди божі завжди вирізнялися скнарістю, пихатістю та лихопам'ятністю. Лікарів і цілителів вони недолюблювали, тому частенько нашіптували господарям шинків, щоб ті гнали нас у три шиї, та ще й не забували очорнити дядечка в очах сільських старост, називаючи його грішником і шарлатаном. І зараз, коли я бачила, як люто орудує своєю дубиною брат Жиром, старі образи сколихнулися в моїй душі. Нехай декого з хлопчаків я б і сама залюбки вивозила в брудній калюжі, проте благочестивому монаху, як на мене, слід було поводитися куди терпиміше.

- Брат Жиром! - я пошкандибала ближче до монаха, який, розлютившись, затято лупцював якихось людей, що попалися йому під руку. - Чи пристало нам починати свій шлях до святих місць із бійки? Хіба богам до вподоби розбиті чола і роз'юшені носи?

Монах гнівно поглянув на мене, ледь утримуючись, щоб не вперіщити тим самим ціпком, однак він не міг не пам'ятати про те, що мій дядько - важлива людина при дворі герцога, а я сама незабаром увійду в безмірно шановане тамельнцями сімейство Коріусів. Підняти на мене руку він не наважився, лише почервонів ще сильніше, і квапливо пішов уперед.

Я перевела подих - служителів богів я побоювалася і досі жодного разу не наважувалася вступати з ними в суперечку, але останнім часом мені довелося побачити дещо страшніше за сварливих монахів, і моєму характеру додалося рішучості. Потихеньку я пошкандибала далі, але раптом почула, що мене гукнули.

Я обернулася - і справді, один із тих гультяїв, по яким щойно пройшовся ціпок брата Жирома, крикнув мені, потираючи щоку, на якій уже з'явився чималий синець:

- Гей, руда! Дякую за порятунок!

Я не удостоїла нахабу відповіддю, проте з досадою подумала, що скоро кроку не зможу ступити без того, щоб не врятувати когось.

…Мої зухвалі вказівки братові Жирому остаточно відмежували мене від решти компанії - монахи всю першу половину дня перемовлялися, киваючи в мій бік з обуреним і презирливим виглядом, а інші мандрівники прислухалися й передавали одне одному те, що вдалося зрозуміти з розмови монахів.

Незабаром стало зрозуміло, що спільна мета не об'єднала прочан повною мірою, і вже точно не зрівняла їх між собою: ті, хто був заможнішим, трималися осторонь від бідноти і молилися вони по-своєму, не бажаючи ділити з голотою звертання до богів. Згідно з моїм теперішнім положенням мені, нареченій Коріуса-молодшого і небозі герцогського лікаря, належало приєднатися до багатіїв; за чесним же міркуванням - манери і вимова ріднили мене з бідняками, проте ні ті, ні інші не збиралися і словом зі мною перемовитися.