-19-

На третю ніч хвороби я прокинулася від того, що по моїх грудях пробіг щур, а слідом за ним інший. Я ледь не скрикнула від несподіванки, коли побачила, що вони сидять в узголів'ї ліжка й пильно роздивляються мене, але майже одразу збагнула: слуги домовика з'явилися тут неспроста. Відблиски зеленуватого сяйва підказали, що сьогодні сам пан Казіро прийшов провідати мене.

- Тепер ти знаєш, чим обертається зайва сміливість, - сказав він сумно, наблизившись до мого ліжка. - Хіба ти не шкодуєш тепер, що уклала угоду з Паном Підземель?

- Я не думала, що буде так страшно і боляче, - у мене не вистачило сил збрехати йому. - У тих казках, що я чула, йшлося зовсім про інше! - тут я запнулася, раптом зрозумівши, що раніше не замислювалася, чим насправді оберталися для героїв казок події, які так захоплююче описував Ґарль. - Пан Підземель... адже він узяв з мене подвійну плату! І сказав, що це через демона! Можливо, якби він не...

- Подвійну плату? - здавалося, почуте дещо збентежило будинкового духа. - І сказав, що це через темну істоту?

- Так, саме так, - підтвердила я, розмазуючи непрохані сльози по щоках. - Він розсердився через те, що я допомагаю Рекхе...

- Ні-ні, - домовик задумався. - Боюся, ти неправильно зрозуміла його. Але тим гірше для тебе, тим гірше...

- Що це означає? - злякалася я, тепер уже добре уявляючи, чим можуть обернутися чари духа, який з якихось причин тебе не злюбив. - Він буде мене переслідувати? Він бажає мене покарати?

- Не бійся, - пан Казіро торкнувся моєї слабкої руки. - Скажи-но, хіба той біль, що ти відчувала, коли Пан Підземель творив чари, повторювався?

- Ні, більше нападів не було, - розгублено відповіла я, мимоволі здригнувшись від спогадів.

- Значить, він щадить твої сили й утримується від чарів, хоча здібності до нього й повернулися, - усміхнувся мені домовик. - Отже, він не тримає на тебе ніякого зла, не бійся. Я говорив про інше, і, можливо, воно не збудеться... Коли-небудь ти встанеш на ноги і забудеш про те, що бачила в підземеллях. Молодості властиво робити помилки. Твоя ж була наслідком доброти, а не злоби чи заздрості. Тобі не потрібно її соромитися.

- Демон убив себе? - запитала я про те, що скалкою сиділо в моїй пам'яті.

- І демони, і люди обривають нитку свого життя, коли не знаходять причин для того, щоб жити далі. У темної істоти таких причин не було, і навіть вогонь помсти не міг зігріти її застиглу кров, - пан Казіро говорив відсторонено, погладжуючи мою руку. - А жага помсти часом жалить серце куди сильніше, ніж найяскравіший вогонь. Не знаю, чи знайдеться щось інше, здатне змусити його жити далі. Пан Підземель вирішив інакше... Але говорити про це немає жодного сенсу. Демон покинув палац, і це було благою справою. Спи, хоробра дівчинко, і не картай себе за те, що зробила...

Мені здавалося, що тепло огортає моє тіло з ніг до голови, і страх, що оселився в душі з тієї самої хвилини, як я опинилася в колодязі підземного духу, відступив. То були чари пана Казіро, який вкотре допомагав мені.

Наступного ранку я відчула себе трохи краще і змогла як слід поснідати - до того мене нудило від одного вигляду їжі: мені всюди ввижалися чорна пліснява і засохла кров. Але варто було одному страху ослабнути, як на зміну йому прийшов інший: щохвилини я чекала, що втечу демона викриють. Пов'язати це з моєю дивною хворобою вистачило б розуму і в пустоголового Ґарля, і я знала, що не зумію збрехати, якщо правду з мене вирішать витрусити всерйоз. Однак дні змінювалися один за одним, а відсутності демона, здавалося, ніхто не помічав.

Пан Казіро, який відвідував мене майже щоночі, усміхнувся, дізнавшись про моє хвилювання, і сказав:

- У підземного духа тепер з'явилися сили на те, щоб зрідка вибиратися зі своєї криниці. А тюремникам достатньо того, що в'язень стогне і виє у своїй ямі, та підбирає кістки, які вони залишають біля ґрат.

Так я дізналася, що Пан Підземель допомагає приховати сліди мого злочину, і сни про чорний бездонний колодязь перестали мене дошкуляти. Дивна стародавня істота хоч і здавалася безжальною, проте не була злою чи ненаситною. Те, що було їй запропоновано, вона взяла без вагань і обійшлася зі мною жорстоко, але так уже було, мабуть, заведено в ті часи, коли підземний дух правив своїм лабіринтом. І боятися тепер його було не варто - він не збирався приходити по мене ще раз.

Чари домовика пішли мені на користь - через десять днів, що здалися мені вічністю, я змогла поворухнути пальцями на ногах, а ще трохи згодом - підвелася з ліжка без сторонньої допомоги. Дядько замовив для мене милиці, і я швидко пристосувалася справлятися з ними. Довелося забути про те, як я колись перестрибувала сходинки, - пан Казіро не давав прямої відповіді на мої питання щодо повного зцілення, - але мені вдавалося абияк шкандибати нашими покоями, а з допомогою Міке я змогла якось раз вийти на подвір'я. На той час літо вже добігло кінця, і я з особливим почуттям дивилася у вигорілі від нещодавньої літньої спеки небеса - уперше я настільки повно усвідомила, яке хитке людське життя і як тяжко жити, не маючи над головою вільного неба.

"Мир твоєму праху, Рекхе, - подумки звернулася я до демона. - Нехай ці небеса й чужі тобі, але краще над твоєю головою в останню мить будуть вони, а не глухий мертвий камінь". Після цієї беззвучної епітафії на душі стало легко й порожньо, наче історія з підземеллям остаточно завершилася.