-17-

- Потрібно йти, - порушив тишу голос домовика, і я зрозуміла, що він радий. Мабуть, побоювався, що зустріч із паном підземель закінчиться не так вдало, і тепер бажав покинути чужі володіння якнайшвидше.

- Він може звільнити демона! - пробурмотіла я, приклавши до чола заледенілу руку. - Він може!

- Тобі більше не варто приходити сюди, - тихо промовив домовик, жестами закликаючи мене йти за ним. - Ані через три ночі, ані через рік. Пан Підземель дуже довго чекав смерті, його голод сильніший за розум. Я не знав, що він так змінився. Раніше я міг би заприсягтися, що він не вб'є людину, але тепер не бажає пам'ятати давні клятви миру, якими ми колись обмінювалися з людським родом. Не потрібно було приводити тебе до нього...

- Але ж він погодився! - від хвилювання я не зовсім розуміла, що говорю. - Якщо йому потрібна кров... У мене відмінне здоров'я, дядько твердить про це, скільки я його знаю. Якщо я не помру, то неодмінно одужаю!..

- Це не той договір, на який погоджуються, щойно почувши пропозицію! - ніколи ще пан Казіро не говорив зі мною так різко. - У тебе є три дні на роздуми, і дано їх було не просто так - ти маєш прийняти правильне рішення, оскільки від нього залежить твоє життя. Ділитися кров'ю з духом згубно для людини! Ти віддаси Пану Підземель більшу частину своєї життєвої сили, і ще нескоро вона повернеться до тебе. Причин твоєї хвороби не розгадає ніхто, і я не зможу наперед вгадати, чим обернеться для тебе ця жертва. Якщо хранитель не пожаліє тебе і вип'є занадто багато крові, то ти можеш надовго втратити голос, оглухнути або осліпнути! Шкіру вкриють незагойні виразки, а кістки стануть такими крихкими, що зламаються від найменшого удару. Пройдуть місяці, перш ніж ти зможеш відновитися після цього ритуалу!

- Але пан Огасто страждає від куди більш злого чаклунства! - вигукнула я, відчуваючи, як знову починає палати моя голова. - Якщо я хочу врятувати його, то не повинна боятися якихось хвороб! Адже не станеться зі мною все погане разом? Цей підземний добродій не здався мені таким вже недобрим створінням, нехай навіть зовнішність його огидна оку. Я думаю, що витримаю.

- І все ж подумай гарненько, перш ніж погоджуватися на угоду з ним, - промовив домовик з помітним жалем.

Прогулянка тінями і примарними галереями виявилася дуже виснажливим заняттям. Готова була заприсягтися, що ми з паном Казіро блукали підземним лабіринтом усю ніч, однак, на мій подив, повернулася до своєї кімнати я задовго до ранку. У ліжко я впала як підкошена. Перед моїми очима все ще миготіли строкаті фрески, а під ногами я відчувала слизькі плити з полірованого каменю. І куди б я не повернула, куди б не пішла, на моєму шляху виникав старий напівзруйнований колодязь, на одному з каменів якого я бачила яскраві бризки своєї крові.

Прокинулася я у вкрай поганому настрої: що непевнішими й дивнішими здавалися мені спогади про сьогоднішню нічну пригоду, то сильнішим ставав запізнілий страх. Зробивши зусилля над собою, я на якийсь час викинула з голови думки про таємний нічний бік свого життя, де розмови з демоном поєднувалися з кривавою магією стародавніх духів, однак звичайне життя одразу завдало мені підступного удару, який не набагато поступався за силою іншим випробуванням. На порозі наших із дядечком покоїв з'явився Міке Коріус, за яким слідував літній слуга з купою книжок, товщина яких викликала у мене розпач. Я була певна, що якщо прочитаю від початку й до кінця хоча б одну з них, то моя голова неодмінно трісне навпіл, як стиглий кавун.

Неприємні сюрпризи на цьому не закінчилися: слідом за Міке на порозі з'явився Ґарль, який був схожий сам на себе не більше, аніж пір'їна з хвоста щипаного півня на пір'я павича. Звичайний його вираз обличчя, допитливий і жвавий, змінився на безпросвітну тугу. Пояснювалися ці зміни просто: пані Ерміна Лорнас, довідавшись, що Міке Коріус пішов із доброї волі у вчителі до племінниці лікаря, вирішила, що тут є можливість заощадити чималі гроші. Учитель, якого пані Лорнас наймала для свого сина, на її думку, драв з неї втридорога за свої послуги, постійно називаючи Ґарля впертим тупицею, навчати якого - суща каторга. До того ж юний Лорнас за найменшої можливості тікав від свого наставника і відсиджувався в лабораторії дядечка. Висновок напрошувався сам собою: раз хлопчисько стирчить цілими днями поруч зі мною, то нехай розділяє зі мною не тільки неробство, а й навчання, якщо вже мені ці уроки обходяться абсолютно безкоштовно.

Мій наречений покладав на наші спільні заняття дещо інші надії, але протестувати не наважився.

- Завтра підкину йому дохлу мишу в кишеню, - пробурчав Ґарль, слухаючи, як Міке, борючись зі ніяковістю, пояснює, що вміння чисто й рівно писати літери стає в пригоді людині в житті чи не більше, аніж усі інші вміння разом узяті, включно зі здатністю тримати ложку й ходити на двох ногах, оскільки за перше ніхто не платить зовсім, а за друге платять вельми дешево.

- ...А ось для того, хто вміє вимальовувати завитки у великих літер, завжди знайдеться робота при багатому храмі!.. - нудно бубонів він.

- Давай-но пусти йому бісики, а я заллю книгу чорнилом, - не вгамовувався юний Лорнас. - Що там стирчить у нього з кишені? Неодмінно потрібно стягнути ці папірці і спалити. Напевно там якесь паскудне завдання, над яким він півночі сушив мізки!

Я ж, не в силах зосередитися на жодному слові, що влітало в мої вуха, повільно виводила криві літери у своєму зошиті, який уже встиг зім'ятися й забруднитися.

- Ох, Фейн! - із прикрістю вимовив Міке, заглянувши мені під руку. - У кожному слові є помилка і не одна! Ти пишеш те, що чуєш!