-15-

Останні слова він вимовив настільки приречено, буцімто вважав, що всі сьогоднішні неприємності спіткали його як заслужене покарання через брак скорботи. Мені тут же захотілося дати йому запотиличника, щоб зігнати з його обличчя вираз покірної провини, однак замість цього я нахилилася до купи сміття, покопалася там і знайшла добрячий качан зогнилої капусти.

- Що це ти збираєшся робити? - Міке виглядав усе ще пригнічено, проте в голосі почулися нотки цікавості.

- Ми забарилися, поки ти лив сльози через свої минулі образи, - відповіла я, недобро примружуючись.

- Але навіщо...

- Гадаю, тепер нам слід трохи пробігтися! - усміхнулася я і, голосно свиснувши, метнула запліснявілу капустину у голову одного з юних гультяїв. Качан влучив точно в ціль - осоклизлі рештки розлетілися на всі боки, змусивши випадкових глядачів розреготатися. Завсідники ярмарків цінували такий рід жартів понад усе.

- І що тепер? - розгублено промовив Міке, витріщаючись на незвичне його очам видовище.

- Як що? - я схопила його за руку. - Біжимо, поки вони нас не відлупцювали!!!

Останні слова я прокричала на ходу і не розчула, що у відповідь крикнув Міке, однак, озирнувшись, переконалася, що він вірно все зрозумів і не жаліє ніг. Ми кидалися то в один ряд, то в інший, перестрибували через візки і прошмигували під черевом у коней біля конов'язі. Позаду нас чулися прокльони, погрози і лайка, але хміль завжди позбавляє людину здатності ясно мислити і швидко рухатися, і ми з Міке мали беззаперечну перевагу порівняно з нашими переслідувачами. Після того як ми перестрибнули через паркан, що відмежовував ринкову площу від великого саду при заможному будинку, і зачаїлися серед буйних грядок, погоня втратила наш слід.

Міке важко дихав, все ще приголомшено витріщаючись, а я, перевівши подих, діловито насмикала собі до фартуха горохових стручків, вирішивши, що негоже залишати чужий город без жодної здобичі. Потім, роззирнувшись, помітила стежку, що вела до невеличкої хвіртки, поруч із якою дрімав добродушний старий собака, який анітрохи не стривожився через наше вторгнення. Тут мені спало на думку, що ринкові шибеники, мабуть, не раз завдавали шкоди посівам, що так погано охоронялися, і я, прислухавшись до свого сумління, залишила горох в спокої.

Хвіртка вела в бік, протилежний до ринкової площі, і в тихому провулку, де ми опинилися, гомін ринку був ледь чутний.

- Навіщо... навіщо ти це зробила? - нарешті до Міке повернувся дар мови.

- Та просто так, тому що мені схотілося, - знизала я плечима, усім виглядом демонструючи, що запитання це здалося мені на диво дурним.

- Але ж у цьому не було ніякого сенсу! - вигукнув бідний Коріус-молодший, що виглядав абсолютно розгубленим.

- Ну як же не було? - я відповідала з добродушною неуважністю, на ходу жуючи солодкий горох. - Мені було приємно жбурнути гнилу капусту в негідників, які цькують людей заради своєї розваги!

- Хіба це щось змінило? - запитав Міке з розпачем.

Я похитала головою, засмучена його нетямущістю.

- З чого ти взяв, що потрібно неодмінно або щось змінювати, або зовсім нічого не робити? Бачив би ти себе! Тільки-но побачивши цих дрібних паршивців, ти став схожий на жертовного барана, наче перед тобою опинилися якісь злі божества, що зійшли з небес! Одна справа - боятися, а інша - вважати себе нікчемою!

- Але ми втекли!

- Звичайно втекли, - я починала втрачати терпіння. - Інакше вони могли б повиваляти нас у тій купі сміття з ніг до голови!

- Батько казав, що людина, яка вступила в бій, не має права здаватися, і лише тоді вона може вважати свою поведінку гідною, - заявив Міке. - Він вважав, що я повинен був зустрітися з кривдниками віч-на-віч і битися до останнього, якщо вважаю свою мету настільки важливою!

- Хай пробачають мене боги, - пробурмотіла я, набивши повний рот гороху, - але твій батечко смерті тобі бажав, не інакше. Що б ти зміг зробити проти трьох або чотирьох? Вони б побили тебе ще сильніше, та й усе.

- Але...

- Слухай мене, Міке Коріусе! - поважно оголосила я, обірвавши його промову владним жестом, яким зазвичай змушував замовкнути мене дядечко. - Я навчу тебе головної життєвої премудрості. Якщо твої вороги сильніші за тебе, не здумай боротися з ними по-шляхетному, тікай за першої ж нагоди і бережи свою шкуру. Коли випаде нагода їм нашкодити - користуйся нею, особливо якщо це принесе тобі радість. Але найголовніше - ніколи не стій стовпом. З цього точно не буде користі.

- Те, що ти кажеш, - виправдання будь-якої підлості, - вперто заперечив Міке.

- А ти волієш думати, що правда завжди за тим, хто сильніший? - я примружилася. - Слабкий має право хіба що зламати собі шию, чесно б'ючись лобом об стіну? А ну ж бо, присягнися, Міке, що тобі не захотілося реготати в ту мить, коли качан розлетівся на всі боки!

Збрехати мені Міке не зміг і понуро кивнув головою, підтверджуючи, що відчув гріховний потяг до зловтіхи.

- Ось і славно! - зраділа я. - Отже, я не даремно це зробила.

- То ти запустила в них капустою, щоб мене порадувати? - недовірливо уточнив Міке, але, не встигнувши договорити, одразу спохмурнішав ще сильніше.