-12-

Два дні у мене все валилося з рук - дядечко Абсалом повторював, що втомився сваритися: я розливала і просипала все, до чого торкалася. Я б ніколи не зізналася дядькові, через що така неуважна і стурбована, але, хвала богам, йому було байдуже, що я чимось переймаюся, - пан придворний лікар перебував у зеніті своєї слави і думав лише, як краще використати загальну прихильність до нього.

Скойці, загорнуті в закривавлену серветку, викликали в мене огиду. Я час від часу розгортала пакунок, щоб подивитися на мідяки, якими мені належало оплатити смерть демона. Як я не намагалася переконати себе, що просто боюся помсти чарівниці, але правду від себе приховати неможливо: мені зовсім не хотілося ставати пособницею смерті Рекхе, хоч піти з життя він збирався з доброї волі.

Нагода видобути собі ножа трапилася несподівано: сяюче обличчя дядечка Абсалома одразу ж викликало в мене підозри, але не встигла я спитати, чому це він насвистує собі під носа, як дядько одразу ж наказав мені зібратися для виходу в місто.

- Старий Коріус нарешті визнав, що я недарма їм свій хліб, - проголосив він. - Оскільки пан Огасто одужав, кожен вірний слуга його світлості зобов'язаний мене шанувати і благословляти. А вже поріднитися зі мною буде честю і для самого пана управителя. Весілля не минути, клянуся своїми потрухами! Малий Коріус, Міке, сьогодні їде до міста у справах, і ти складеш йому компанію. Треба ж вам хоча б роздивитися одне одного!

- Дядечко! Знову ви за своє! - вигукнула я, трохи прийшовши до тями. - Скільки разів повторювати, що я не піду заміж ні за якого Міке Коріуса?!

- Вгамуйся-но! - шикнув на мене дядечко. - Я вже сказав Міке, що тобі потрібно неодмінно побувати в храмі. Що подумають тамельнці, якщо дізнаються, що ти не буваєш на молебнях? Не раз уже говорив тобі, що людям, які не вирізняються благочестям, слід молитися вдвічі старанніше і голосніше, ніж іншим. Ось тобі десять скойців для пожертвувань, і щоб до обіднього часу ви не поверталися. Вже будь так люб'язна, розстарайся: цей шмаркач до вечора має вирішити, що одружиться з тобою, хоч би як тому опирався його татко.

- От вже ні! - пробурмотіла я, але сперечатися з дядьком Абсаломом далі не стала, щоб той не запідозрив, чого доброго, що я досі не полишила думок зблизитися з паном Огасто.

Міке Коріуса я кілька разів бачила здалеку, але всіляко уникала зустрічей з ним після того, як дізналася про наші безглузді заручини. Як мені здалося, сам він так само намагався триматися від мене подалі, що вказувало на деяку тямущість, але цього, з моєї точки зору, було замало для того, щоб виходити за нього заміж. Тепер же нам довелося зіткнутися ніс до носа, адже мені потрібно було проїхатися по Тамельну в ошатному возі-двоколці, сидячи поруч зі своїм небажаним нареченим.

Міке чекав на мене біля конюшні, куди я навмисне повільно підійшла, витріщаючись то на небо, то на замковий дах, то собі під ноги, щоб одразу дати зрозуміти - будь-яке видовище мене цікавить набагато більше, ніж мій наречений. Підійшовши ближче, я встала, вперши руки в боки, і виразно оглянула Коріуса-молодшого, який помітно зніяковів від моєї нахабства. То був невисокий тендітний юнак із миловидним, хоча й дещо похмурим обличчям, що видавало в ньому мовчуна від природи. Одягнений він був надзвичайно охайно, а його темно-русяве волосся укладене волосок до волоска. Словом, це був хлопчина з вельми доброчесної і багатої сім'ї, який ще нещодавно здався б мені справжнім принцом. Однак після того як я твердо вирішила, що моє серце належить пану Огасто, Міке, зрозуміло, видався мені прісним і нудним, як сухар. Пф-ф-ф! На нього, напевно, ніколи не накладали й наймізернішого прокляття!

Я продовжувала триматися з викликом - не прийняла руки, яку Міке простягнув мені, щоб допомогти піднятися до візка, і, сівши поруч із ним, розвалилася в такій зухвалій позі, що, якби це побачив дядечко, неодмінно дав би мені запотиличника. Сам Коріус-молодший, який тепер косився на мене з очевидною неприязню, сидів дуже прямо, наче кілок проковтнув, а в його рухах вгадувалася витонченість - нехай і не настільки явна, як у його світлості. Я з мимовільною заздрістю подумала, що мій наречений, напевно, навчений куди краще за мене саму. Мені доводилося чути від Харля, що найкращі вчителі - це ті, що б'ють лінійкою по згорбленій спині учня не менше п'яти разів за урок, тому-то про добру освіту людини завжди можна дізнатися за її поставою.

Спочатку я не збиралася розмовляти з Міке, однак приборкати мій балакучий язик було справою непростою. Хоч як кріпилася, цікавість усе одно взяла гору, і, повертівшись трохи на місці, все-таки я запитала, навіщо він їде до міста.

- Мені потрібно передати цінний подарунок від його світлості настоятелю храму святого Саллюстія, - стримано і сухо відповів Міке. - Зазвичай це доручення виконує мій батько, але сьогодні він зайнятий, і пан Огасто дозволив мені підмінити батька.

Я зауважила про себе, що про цінність подарунка Міке міг промовчати - за язик його ніхто не тягнув. Найімовірніше, юнак не втримався від невеличких хвастощів через те, що хотів показати мені, якою високою довірою його родина користується у пана герцога. Отже, мій чепурний наречений хоч і задирав ніс, однак усе-таки бажав справити на мене враження. 

- Його світлість водить дружбу зі святошами? - здивувалася я, зробивши вигляд, що не помітила невинних хитрощів Міке. 

- Пан Огасто давно вже є опікуном міських храмів і щедро жертвує на їхні потреби, - Коріуса-молодшого явно збентежив мій тон, і я подумки вилаяла себе за те, що забула добрі поради дядечка. Після зцілення його світлості лікаря-чужинця тамельнці вже не називали відкрито шахраєм і шарлатаном, проте, напевно, й досі вважали таємним безбожником або єретиком. Не варто було давати зайвих приводів для пересудів...