-9-

- Вода! - я сплеснула руками, ледь не впустивши лампаду, вогник у якій, до речі, тріпотів і потріскував весь той час, що я розмовляла з породженням темних сил. - Думаєш, я не чула тих легенд, де говориться, що варто комусь напоїти закутого в ланцюг демона, як до злого духа одразу повертаються його сили і він звільнюється? Ну вже ні! Ліпше мене випорють батогами на міській площі, ніж я допоможу тобі опинитися на волі! Ти й так приніс людям чимало горя, ненаситний кровопивця!

- Я приніс горя рівно стільки ж, скільки будь-яка інша істота, що взяла в руки зброю під час війни, - безпристрасно заперечив в'язень. - Що до крові... Так, вона до вподоби моїм сородичам, але, зауваж, у своїх побажаннях я зупинився на воді. Розумієш, весь той час, що я перебуваю тут, мені доводиться задовольнятися парою ковтків на тиждень. Та вода, що дають мені охоронці, така смердюча й брудна, що звичайна людина не змогла б її пити, - але, як ти пам'ятаєш, я не людина, і це дає привід для всіляких розваг нудьгуючій варті... Принеси мені води, Фейнелло. Простої води.

- Хитрі диявольські витівки, - промовила я похмуро. - Ясна річ, ти намірився втекти, але я не стану твоєю співучасницею.

- Якщо тебе це заспокоїть, то можу запевнити, що води я більше жодного разу не попрошу.

- Ти збираєшся ще про щось мене просити? - я відчула, як на душі стає зовсім кепсько.

- Три прохання, не більше.

- Три! - знову обурилася я. - Найсправжнісіньке магічне число! Щоб я повірила, ніби тут немає прихованого мотиву?

- Що ж, давай я скажу, що побажань у мене буде вісім, - демон вимовив це так незворушно, що я на мить повірила в серйозність його слів. - Можливо, я б задовольнився сімома, але сімка, як мені здається, згадується в казках так само часто, як і трійка...

- Гаразд-гаразд, - поспішно погодилася я. - Краще вже три. Але я й справді не знаю, чи зможу ще раз пробратися сюди... Я нічого не розумію в цих таємних ходах і просто заблукала! - у моєму голосі пролунали жалібні нотки, як я не намагалася себе стримати.

- Тобі доведеться постаратися...

Закликати до милосерд демона було, звісно ж, безглуздою затією. Я підшморгнула носом і крізь зуби пообіцяла докласти всіх зусиль, щоб наступної ж ночі виконати побажання в'язня, але, не втримавшись, на завершення своєї промови знову назвала його смердючим виплодком ворогів роду людського. Ну або чимось у цьому ж дусі.

- Називай мене Рекхе, - запропонував демон цілком приязно. - Так буде набагато коротше.

- Наче хтось чхнув або вишмаркався! Теж мені, ім'я! - Тепер я бачила підступ у всьому. - Пристойна людина видавати такі звуки прилюдно не буде, отже, тут неодмінно є якась скверна!

 - Це ім'я я носив, коли був людиною, - в'язень, здавалося, знову занурився у спогади. - Повір, я зовсім не схиляю тебе хитрістю до богохульства, спокутувати яке доведеться самобичуванням або паломництвом. Твоя лайка, зізнатися, ріже мені вухо своїм просторіччям, і якщо ти утримаєшся від безглуздих прокльонів, нам вдасться набагато простіше і швидше домовитися. Тепер іди, але не змушуй мене чекати занадто довго. Час тут тягнеться набагато повільніше, ніж там, де можна побачити світло місяця або сонця...

Я попрощалася з ним крізь зуби й залізла в діжку, подумки лаючи себе на всі лади, - цікавість зіграла зі мною черговий злий жарт, що міг занапастити моє життя. Однак хвилювання, що змушувало серце битися прискорено, не так вже й сильно скидалося на переляк або відчай. Не встигла я піднятися гвинтовими сходами, як події сьогоднішньої ночі стали здаватися мені неабиякою пригодою: до того зі мною ніколи не траплялося настільки таємничих випадків. Так, неприємностей я зазнала чимало, але вони наче на підбір були простецькими й невибагливими, як і все моє життя. "Порожня твоя голова, Фейн! - я зупинилася і ляснула себе по лобі. - Чому ж ти не випитала в демона, що за чари лежать на пані Огасто, замість того, щоб слухати його вигадки про нечестиві звичаї, що заведені у злих духів?! Можливо, боги бажають, щоб я ще раз поговорила зі злою істотою і дізналася від неї, як вилікувати його світлість".

Тут я забула про страх і втому остаточно і почала захоплено міркувати про наступну розмову з в'язнем. Тепер він здавався мені примхливим безликим духом, який трапляється на шляху у лицаря або казкового принца лише для того, щоб після пари-трійки вивертів зізнатися, де закопаний горщик із золотом. Я вирішила, що перехитрую демона-напівкровку, зобразивши співчуття, і дізнаюся, що за напасть долає пана Огасто, - а в тому, що клятий Рекхе знає правду, я чомусь анітрохи не сумнівалася.

Захопившись своїми сміливими планами, я забула, що слід хоч трохи хвилюватися, - чи відчиняться потаємні двері, чи дійсно виведуть вони мене в бібліотеку герцога? Однак боги змилостивилися наді мною і не влаштовували більше жодних несподіванок - механізм запрацював без особливого шуму, варто було мені тільки повиснути на важелі, і за кілька хвилин я вже опинилася біля вікна, збираючись виконати обіцянку, дану домовикові.

Зелене полум'я виглядало тьмяним, і я не була впевнена, через що воно згасало: чи то через світанок, що наближався, чи то через те, що я спустилася з ним у підземелля. Природа в'язня була огидною пану Казіро - очевидно, домові духи, що живуть споконвіку поруч із людьми, і злісні створіння, спраглі до людської крові, належали до різних племен, які ворогували між собою. Близькість демона могла виявитися згубною для вогника, і я нарешті відчула хоч якусь подобу докорів сумління з приводу своєї необачної поведінки. Тричі я дмухнула на зелену іскорку, і вона, спалахнувши яскравіше на прощання, попрямувала в нічну темряву, немов підхоплена вітром.