-4-

- Що скажеш, Ґарлю, - із занепокоєнням промовила я, коли попереду почала вбачатися замкова брама. -Чи не вийде з цієї зустрічі біди? Чи часто пан Огасто веде такі розмови зі слугами?

- Зізнаюсь чесно, ніколи раніше не чув, щоб він хоч когось звав тут на ім'я, за винятком хіба що пані Вейдени, - відповів Ґарль, який також увесь кривився від роздумів. - Не знаю, що й думати. Але він був щедрий із тобою і, отже, не розгнівався, хоч ти заговорила з ним без його дозволу. Інший пан неодмінно наказав би відшмагати тебе тією самою кропивою та утримав би половину платні...

- От і славно, що я служу доброму герцогу Огасто, а не якомусь безглуздому жмикруту, - хмикнула я. На той час мені вдалося випитати у Ґарля, що сімейство Лорнасів навіть за мірками Тамельну не має відношення до справжньої знаті, тому матінка мого випадкового приятеля вельми дорожить своїм місцем при герцогині. Після того як волею долі дядечко Абсалом став особистим лікарем його світлості, не така вже й висока сходинка відокремлювала мене від хлопчака, і я не збиралася це випускати з уваги.

Весь день, що залишився, я готувала зілля для дядечка, так і не зізнавшись йому в тому, що бачила герцога. Мені подумалося, що дядько Абсалом, дізнавшись про мою розмову з Його Світлістю, заборонить мені ходити на навколишні поля, і я ніколи більше не зможу зустріти пана Огасто за таких сприятливих для бесіди обставин. А зустріти його і знову почути, як він називає мене на ім'я, стало моєю найпекучішою і найпотаємнішою мрією. Чи багато треба дівчині, щоб повірити, ніби її почуття отримають відповідь? Мені з лишком вистачило того, що пан Огасто згадав мене і моє ім'я, а потім ще й помітив опіки від кропиви на моїх руках.

Здавалося, сама доля сприяє тому, щоб ми ще раз зустрілися: дядечко Абсалом вирішив, що мені слід якомога рідше показуватися на очі її світлості - мої манери були грубими, а язик – надто нестриманим. Дядько неодноразово казав, що тяготи життя набагато сильніше огрублюють юних людей, ніж зрілих, - так воно і вийшло. Якщо новоспечений придворний лікар з легкістю позбувся вульгарних замашок, набутих під впливом тяжких обставин життя, то до мене вони пристали намертво. Зрозуміло, дядечко намагався прищепити мені навички ввічливого поводження зі шляхетними особами, але даремних сподівань не плекав і тверезо вважав, що часи, коли почуття герцогині та її придворних дам не будуть ображені через мою присутність, настануть нескоро. Сам він проводив у покоях пані Вейдени більшу частину дня, мені ж кмітливо знаходив інші заняття. Я ж з нетерпінням очікувала на ту мить, коли дядечко вдовольниться кількістю сміття, в яке я вправно перетирала висушені трави, і відправить мене по новий оберемок будяка.

Для мого недавнього знайомого, Ґарля Лорнаса, наша розмова не залишилася скороминущим враженням - він тепер частенько пробирався в дядечкову лабораторію і з цікавістю стежив за тим, як по скляним трубкам тече коричнева каламутна рідина. Його матінка, наскільки я зрозуміла, досі не розгадала таємницю зникнень сина, чим той був надзвичайно задоволений.

Якось раз він проговорився, що зранку бачив, як пан Огасто залишив палац наодинці. Я палко благала всіх богів, сподіваючись, що мені вдасться знову потрапити на той пустир, де ми зустрілися з його світлістю, і хтось із небожителів, що полюбляв допомагати людським безумствам, не залишився байдужим до моїх прохань. Дядечко Абсалом того дня й справді вирішив, що дещиця заспокійливої настоянки на собачій кропиві не виявиться зайвою в цьому суєтному домі. Жодного разу до того я не раділа так, вислуховуючи його сварливі вказівки! Схопивши кошик, я мерщій побігла до чорного ходу, дорогу до якого вже могла знайти і без Ґарля. Невідомо, що подумали інші слуги про те, чому племінниця лікаря з очманілим виглядом перестрибує через три сходинки, але мене це не хвилювало - всі думки мої були про пана Огасто.

Збулося прокляття ворожки - я зовсім забула про те, що герцог одружений, та й думку про разючу різницю в нашому походженні я старанно відганяла, переконуючи себе, що справжнє кохання не визнає умовностей. Весь час мені згадувалося, як джеркана обіцяла мені кохання знатного таємничого пана, і цього виявилося достатньо - пані Вейдени немов не існувало в моєму світі мрій. Так, вона була набагато гарнішою за мене, і в кожному помаху її вій відчувалася витончена принадність, якої зроду не було в моєму відкритому, простому обличчі, але мені вистачило нерозважливості, щоб вирішити, начебто ясновельможний герцог відповість на мої палкі, щирі почуття, які так відрізняються від стриманої ніжності герцогині. Запитай хто в мене в ту пору - чи готова я зазнати ганьби, ховатися, обманювати, забути про гордість - і я відповіла б ствердно, ні секунди не замислюючись. Уперше в житті я закохалася, і почуття, про яке раніше міркувала з побоюванням, здалося мені прекрасним і болісним одночасно.

Опинившись на занедбаному полі, я, згадавши слова пана Огасто, як яскраво палає на сонці моє руде волосся, зірвала з голови ненависний чепець. Мені хотілося, щоб на голові моїй горіло справжнє полум'я, яке герцог точно побачить здалеку. Думки мої безладно кружляли в голові - я то квапливо зрізала маленьким вигнутим ножем перші-ліпші стебла, то упускала оберемок трав на землю і застигала, вдивляючись у далечінь, - туди, де в мареві спекотного полудня тремтіли силуети присадкуватих дерев, із-за яких минулого разу з'явився вершник на тонконогому породистому коні.

Коли я остаточно зневірилася в тому, що сьогодні ми з паном Огасто зустрінемося, доля вирішила провчити мене за потурання безглуздим сердечним пристрастям. З руїн старого фермерського будинку з'явилися двоє волоцюг вельми занепалого вигляду, і, звісно, моє розпатлане руде волосся привернуло до себе їхню увагу - маленька хитрість спрацювала зовсім не так, як мені хотілося. Я почула їхні п'яні, недобрі окрики із запізненням - вони вже встигли відрізати мені шлях до міста.