-3-

Яким би принизливим не здавалося мені заступництво з боку дванадцятирічного хлопчини, поміркувавши, я прийняла його пропозицію. Розглянувши Ґарля трохи краще, я помітила, що одягнений він значно багатше, ніж звичайний слуга, і зрозуміла, що маю справу із сином однієї з тих дам, які гостювали у герцогині й складали її власний двір. Я встигла до того часу зустріти кількох фрейлін - то були поважні провінційні матрони, які вельми пишалися тим, що здобули місце під дахом герцогського дому. Їхні численні малолітні нащадки, які поки що не надавали особливого значення становим забобонам, гралися на подвір'ї з дітьми слуг або вешталися коридорами замку в пошуках якоїсь забави.

- А що там, у старому крилі? - запитала я, ледве встигаючи за хлопчиком, - Ґарль виявився швидконогим, немов тарган.

- Туди краще не потикатися, - відповів він, знову понизивши голос, - та й узагалі краще не базікати про те, що там відбувається. До чого ж ти дурна!

- Так поясни мені, щоб я хоч у чомусь зрівнялася в розумі з тобою! - огризнулася я.

- У старому крилі живуть люди пана Огасто! - прошепотів Ґарль, роззирнувшись перед тим на всі боки.

- Ото так дивина! - знову нічого не зрозуміла я. - Хіба кожен у цьому будинку - не людина Його Світлості?

- О-хо-хо, - зітхнув хлопчик, зрозумівши, що я щиро дивуюся. - Твоя голова й справді порожня, як каструля після вечері! Невже ти не чула, що герцог Огасто - людина не тутешня? Чи не сліпа ти, часом, на обидва ока? Хіба не видно за версту, що він чужинець у цих краях?

Щось таке я вже чула від дядечка, але, як мені здалося, він просто вдавав із себе таємничого всезнайка. Я вирішила випитати у пронози  Ґарля все, що зможу. Подумки порадивши собі не звертати уваги на нахабний тон хлопчиська, я лагідно попросила його допомогти мені зі збором цілющих трав для потреб лікаря, якщо він сам нічим не зайнятий. Ґарль зізнався, що втік від учителя, найнятого для нього матінкою, і охоче погодився. Я запідозрила, що він потім похвалиться перед своїми приятелями, такими самими лобурями, нібито завів шашні з рудою дівкою, але і з цим довелося змиритися - навряд чи хтось інший захотів би зі мною бути відвертим.

Трохи пізніше мені довелося знехотя подякувати йому і за те, як вправно він провів мене вузькими міськими провулками до місця, де можна було легко перебратися через залишки міської стіни. Сама б я нізащо не відшукала цю стежку, що вела до занедбаного поля біля руїн старого фермерського будинку, який колись стояв на віддалі від решти передмістя. Лопухів, полину і будяка тут виявилося аж занадто багато - давно вже цих земель не торкався плуг хлібороба. Угіддя здичавіли і відійшли до польових і лісових духів, які завжди тільки й чекають, щоб повернути собі втрачені колись володіння.

Сонце припікало дедалі сильніше, у повітрі тремтіло марево, неподалік двоє лелек блукали пагорбами в пошуках ящірок і жаб, а над нашими головами цвірінькали потривожені горобці, що перелітали з куща на кущ. У душі моїй запанував спокій. Уперше я згадала про наш із дядечком дім в Олораку без жодної туги - до того він часто снився мені, і, бачивши зелені передмістя тих міст, які ми обійшли, я завжди згадувала, яким тихим і неквапним було наше життя колись. За той час, поки ми з хлопчиськом зібрали кошик усякого зів'ялого листя  (назву якому я придумувала на ходу, перейнявши це вміння від дядечка Абсалома), мені вдалося довідатися багато чого про життя в палаці герцога. Ґарль був запеклим пліткарем і зберігав у своїй пам'яті незліченну кількість дрібних таємниць. Природа обдарувала його добре підвішеним язиком, і про це хлопчисько знав. Мабуть, його барвисті побрехеньки тут вислуховували, затамувавши подих, і він добряче знахабнів, звикнувши до загальної уваги, - я не раз помічала цю погану властивість у багатьох балагурів і талановитих оповідачів.

- Виходить, пан Огасто зовсім недавно прибув у ваші краї? - запитала я насамперед про те, що цікавило мене більше за все інше.

- Кілька років тому він з'явився тут зі своїми найманцями, провалитися б їм, - сплюнув Ґарль. - Наш колишній пан помер бездітним - у цю глушину він приїжджав лише полювати та відпочити від галасу столиці. Старий герцог, мир його праху, був двоюрідним братом короля Горденса. Після того як він упокоївся, почалася довга тяганина між іншими королівськими кузенами, і певний час після його смерті ці землі підпорядковувалися намісникові, славному доброму панові... Але тут зі сходу прийшла біда, король наш шукав допомоги, ось і прийняв на службу цього жителя півдня з його найманцями, пообіцявши натомість руку своєї дочки. Та ще й герцогство за нею дав...

- Пані Вейдена - справжня принцеса? - охнула я приголомшено.

- Воістину так! Добрішої і чарівнішої принцеси в жодному іншому королівстві не знайдеш, - з непідробною гордістю вимовив Ґарль. - Хіба ти не бачила її зблизька? Від такої краси в душі ангели співають! Ось тільки цей дар небес не приніс їй щастя...

Я тихенько зітхнула, визнаючи його правоту. Пані Вейдена була дивовижною красунею, та ще й так ласкаво обходилася з дядечком Абсаломом! У моїй голові не повинно було виникнути й тіні тих зухвалих, дурних думок, що долали мене відтоді, як я побачила герцога Тамельнського.

- У цих краях була війна? - я намагалася пригадати хоч щось, але, на жаль, кілька років тому до моїх вух доходили звістки лише про те, що відбувалося на сусідніх вулицях, - що вже говорити про події в чужих королівствах!

- Типун на твій чорний язик, - Ґарль зробив рукою знак, що відвертає біду, - таким же відганяли пристріт і в моїх рідних краях. - Сюди війна не дійшла, хоча чимало добрих тамельнців, призваних до війська його величності, не повернулися до своїх рідних домівок. Але даремно ми раділи тому, що біда нас оминула. Незабаром сюди прибув пан Огасто з найзапеклішими зі своїх головорізів, та ще й...