-1-

Я стояла поруч із нашим скромним навісом, вичищаючи бруд з-під нігтів тріскою, і понуро голосила:

- Не проходьте повз! Досвідчений аптекар вилікує будь-яку хворобу - од подагри до нежитю! Чудодійні краплі допоможуть усім стражденним від косоокості та заїкання! Мазь від гикавки! Декокти від облисіння, а також від зубного болю!..

- Веселіше кричи, - сердито пробурчав дядько, що нудьгував у тіні навісу. - Хто ж повірить, що я зцілюю зубний біль, коли пику моєї рідної племінниці так перекосило, ніби в неї вся щелепа ниє!

Я злісно покосилася на нього, бо час наближався до обіду, а торгівлю дядечко завжди починав зрання, і що було сил заволала:

- Цей мудрий аптекар набув слави по всьому Даленстадті, а також добре знаний в Арданції та в Даелі! Багато знатних людей вдавалися до його послуг і зі страшенною силою бажають зустрітися знову, щоб висловити свою подяку! Немає йому рівних у боротьбі з почечуєм і вітрянкою, нервовим тиком і скреготом зубним! Підходьте, не пошкодуєте!

Дядечко і тут залишився незадоволеним.

- Від твого крику до мене незабаром вишикується черга пацієнтів із нервовим тиком, якщо, звісно, у них на те вистачить хоробрості...

- Вам не догодиш! - огризнулася я.

- Гаразд, можеш пройтися торговими рядами, - нарешті змилостивився він наді мною. - Я бачу: ти з вродженої капосності зірвеш голос, аби тільки не допомогти зайвий раз своєму старому дядечкові. Грошей я тобі не дам, і не сподівайся. Сукню сам доберу. А ти не лови гав - якщо побачиш, що десь можна стягнути бублик або яблуко, то принеси мені гостинець, бо ж я зранку ще не призволявся.

Досягнувши мети, я задоволено посміхнулася, потім солодко потягнулася, бо ж від одноманітного стояння біля навісу в мене ломило всі кістки, а від нудьги злипалися очі, і відправилася витріщатися на тамельнський ярмарок.

Третій день ми морочили голови чесним тамельнцям, але мені досі так і не довелося вільно прогулятися торговельними рядами: суворий дядечко не відпускав мене ні на крок, повторюючи, що моє вбрання наведе когось на лихі думки, і пропадай тоді дурна голова. З ранку до вечора я мала вигукувати заманливі промови, переконуючи чесний народ вдатися до послуг аптекаря, адже дядечко не гребував докоряти мені кожним шматком хліба. У той час мені ледь виповнилося сімнадцять років, і, незважаючи на численні лиха, що випали на мою долю, я все ще не навчилася цінувати належним чином доброту й терпіння дядька Абсалома - докори здавалися мені несправедливими, хоч іншого опікуна для мене досі не знайшлося.

За минулі дні мені вдалося розглянути в подробицях тільки два сусідніх торгових місця - праворуч селянин продавав горщики, ліворуч влаштувався віз із сіном, вчора ж і позавчора на цих торгових місцях стояли торговці збруєю. Це упущення викликало в мене жахливе невдоволення: потрапити на міський ярмарок, щоб витріщатися на сіно та хомути? Пф-ф-ф-ф!

Не гаючи жодної миті, я вирушила до рядів, що наймиліші серцю будь-якої дівчини, - тут продавали тканини, сукні та стрічки. Серце моє стискалося від усвідомлення того, що я не маю жодного мідяка, який могла б витратити на ці дивовижні витребеньки. Горе мені, убогій сироті при жадібному дядечку! Я не могла купити найдешевшу тасьму! Золочений кручений шнурок для корсета!.. Жадібним поглядом я зазирала на зв'язки блискучих стрічок і купи намистин, що сяяли на сонці не гірше за коштовне каміння, - зізнатися чесно, мені не доводилося бачити справжні коштовності навіть здалеку, тому я могла лише здогадуватися, що виблискують вони схожим чином. Але торговці, тільки-но вбачивши моє яскраве вбрання і руді коси, виразними жестами і гримасами давали зрозуміти: вони не бажають, щоб поруч з їхнім товаром тинялися всякі пролази. Мені довелося піти звідти несолоно хлібавши, проте я плекала надію, що завтра дядечко все-таки змилується і купить мені зелену сукню... або червону, з бархатистою облямівкою по низу...

Пречудовий аромат свіжих пиріжків завів мене в ряди, де торгували всілякими солодощами. Там я, пам'ятаючи прохання дядечка Абсалома, стягнула в штовханині коржика, а потім і кілька бубликів. Як же я любила ярмарки!..

Навколо мене вирувало життя. Лаялися перекупки, горлали купці, що розхвалювали свій товар, гарцювали лискучі жеребці, біля яких крутилися маленькі смагляві джери, і все це було таким принадним, життєрадісним і барвистим, що дух перехоплювало.

Одна з джерських жінок, помітивши, що я тиняюся без діла, вирішила спробувати щастя і запропонувала мені поворожити по руці. Я прямо сказала їй, що грошей при собі не маю ні скойця, але про всяк випадок обтерла руку об спідницю. Джеркана, покружлявши трохи навкруги, спокусилася дешевим мідним браслетом із кількома скляними намистинами, який мені дістався задарма, - хтось загубив його біля корчми. Шкода було розлучатися з брязкальцем - намистини блищали так яскраво! - але ворожка обіцяла, що неодмінно побачить на моїй долоні ознаки щасливого майбутнього, і я погодилася.

Спочатку жіночка затіяла говорити про дорогу та про втрати, що випали на мою долю, але з виразу мого обличчя зрозуміла, що в обмін на свій скарб я очікувала значно більшого, і почала розписувати, яка напрочуд глибока на моїй руці лінія серця.

- Бачиш? Бачиш цю зарубку? - запитувала вона мене, швидко водячи пальцем по долоні. - Це рідкісний знак, непростий! Тебе полюбить вельможний пан, дуже вельможний! Але далі одні хрести, одні ґрати - кохання ваше буде заказаним, та й сам він - людина темна, таємна, не чекай, що так просто з ним зійдешся! Бачу тут волю іншої жінки, вона між вами, як річка між двох берегів. Багато в ній сили, якої в тобі немає, але там, де ти сильна, - у неї слабкість. Може, і впораєшся, якщо не злякаєшся!