-21-

За старих часів мені б не вистачило цього скупого пояснення, але чаклунські уроки не минули марно. Тепер я набагато краще розуміла, як влаштована магія, і чому від чаклунських істот так часто тхне мертвечиною. Товстий демон-зрадник, який став посіпакою рудої чарівниці, напевно розшукав пару занепалих шкап, оживив і наділив надприродною силою для своїх потреб. Але Мобрін загинув і закляття почали розплітатися, адже запечатані вони були його волею. Тому-то Хорвек і казав, що часу в нас небагато...

-Що ж буде з Ґарлем... - пробурмотіла я, знову повернувшись думками до хлопчиська, що став волею долі моїм підопічним.

-Я бачив його поруч із возами, - відмахнувся Хорвек, який не марнував часу і збирав золото, що поблискувало серед зеленого густого моху, як чиїсь хижі жовті очі. - Якщо в нього вистачить кмітливості, то він вигадає жалісливу історію про те, що його зачарувала відьма, і розбійники не втоплять його в річці.

-А якщо не дістане? - сплеснула я руками.

-Тоді він страшенний телепень і рятувати його тим паче не варто, - відповів він, але, помітивши, що я всерйоз засмучена, додав:

-Йоле, старий розбійник душі за вами не чув. Він не дозволить, щоб хлопчику заподіяли шкоду. Із Ґлаасом Ґарлю буде набагато спокійніше, ніж із тобою.

-Але ж він хотів продати нас у рабство! - обурилася я.

-Якщо ти в це повірила, то в людях анітрохи не розумієшся, - розсміявся Хорвек. - Готовий поставити все це золото на те, що він збирався залишити вас при своїй оселі. Відкрито оголошувати це було не з руки, щоб не дражнити інших, але, гадаю, єдиним покупцем, який випав би на вашу з Ґарлем долю, став би саме Ґлаас. І, вважаю, у його будинку вам би жилося цілком непогано.

-От вже спасибі! - буркнула я, хоча в глибині душі відчула запізнілу вдячність до майстра Ґлааса, який і справді поводився з нами набагато добріше, ніж того варто було очікувати від дикого розбійника, який перерізав казна-скільки горлянок. - Жити в будинку душогуба з пусток!.. Вистачить із мене того, що дядечко потрапив до в'язниці... Хоч він і уславився в багатьох містах як шарлатан, однак у наших рідних краях що Рави, що Біркінди завжди вважалися чесними сім'ями, і поріднитися із записними шибениками - доля не для мене. Що це ти придумав! Ґарля не можна залишати майстрові Ґлаасу, пані Лорнас з глузду з'їде, якщо ми не повернемо їй сина!

-Ти кроку ступити не можеш без того, щоб не знайти страждальця, якого треба рятувати, - знову засміявся Хорвек, пересипаючи монети з руки в руку перед тим, як сховати їх у кишеню своєї подертої обгорілої куртки. - Подумай ось про що: ми зірвали добряку Ґлаасу найвигіднішу в його житті угоду. Невже він не заслужив залишити при собі хлопчиська, якщо цей базіка так припав йому до душі?.. Можливо, з твого Ґарля вийде чудовий спадкоємець розбійницької справи... Гаразд-гаразд, не кривися. Обіцяю, що розпитаємо про майстра Ґлааса в Лікандриці, якщо дістанемося тих земель. Його мають добре знати на південних ринках.

-То вже краще, - я зміряла його поглядом, намагаючись розпізнати, чи не дурить він мене, для вигляду даючи порожні обіцянки. - Знати б іще, куди занесла нас ця пекельна тварина... І, скажи-но на милість, що за історія з цим вогненним духом? Ти казав, що це чаклунство має рятувати від слуг відьми! А воно збиралося прикінчити нас, і не здумай сказати, що мені привиділося! Щоб таке помітити, не потрібно ні особливого розуму, ні спостережливості. Вогняне чудовисько розміром у половину неба намірилося мене засмажити, і гналося, як скажене, за нами, хоч я чесно просила його про допомогу, як годилося!..

На той час ми обидва нишпорили руками по моху в пошуках монет, що розсипалися, і з вигляду Хорвека не можна було з упевненістю сказати - усміхається він моїм словам, знаходячи в них щось кумедне, або ж узагалі не слухає мене, занурившись у власні думки. Однак, не встигла я подумати, що даремно витрачаю час на обурення, як він задумливо вимовив:

-Старе чаклунство примхливе і мстиве саме по собі, але цей дух був розлюченим не просто так. Здається мені, ти порушила правила. Я говорив тобі, щоб ти виконувала мої вказівки в точності, інакше бути біді. Даремно ти мене не послухала.

-Святі угодники! - вигукнула я в чималому обуренні, забувши від образи про біль і втому. - Як у тебе язик повернувся сказати, що я невірно виконувала твої безбожні вказівки? Може, я й дурна за твоїми мірками, але певне розуміння все-таки маю. Здумав теж - звинувачувати мене в тому, що чари вийшли такими злющими!.. Сам казав, що чаклунство добрим не буває, а стародавні духи часом виживають з розуму від нудьги. Просто ти й сам не знаєш, чого чекати від своїх фокусів, але ніколи в тому не зізнаєшся через гордість...

-Магія - це завжди чималий ризик, - погодився колишній демон. - Але я майже впевнений, що цього разу справа в твоїй помилці. Скажи чесно - що ще ти вкрала в рудої відьми?

-Та провалитися мені на цьому самому місці, якщо я доторкнулася хоч до чогось із її добра! - я тричі сплюнула на знак того, що анітрохи не брешу. - Ти думаєш, я не знаю, що на всіх відьомських речах повно вроків? Я б залюбки викинула всю ту гидоту, що ти наказав мені взяти, але вірила, що вона допоможе нам втекти від погоні! Знала б я, що від цієї допомоги можна ноги простягнути...

-Якби ти все зробила правильно, дух вогню не забажав би тебе покарати, - заперечив Хорвек. - Навмисно чи випадково, ти прихопила із собою з покоїв відьми щось зайве, і твоє третє прохання про допомогу магічні сили визнали зухвалістю. Кажи, Йоле, що ти взяла в чародійки. Не бійся, я добре вивчив тебе і зрозумію, якщо ти не втрималася, побачивши якусь блискучу дрібничку...