-20-

Тут ключ нарешті прокрутився, і мені здалося, що цей брязкіт неодмінно почують усі довкола - але звук цей був гучним тільки в моїй уяві; розбійники продовжували веселитися і ділити швидкий прибуток. На нас ніхто не звертав уваги - аж надто хотілося всім швидше позбутися нашої гнітючої присутності.

Ґарля, як він не зітхав і як не скиглив, стусаном відправили до мене, примовляючи, що рабам годиться триматися разом. Потім майстер Ґлаас вказав на тих, кого вирішив узяти за свідків торговельної угоди, і крикнув, щоб ми піднімалися. На мить його погляд затримався на мені, і я ледь помітно кивнула, безмовно повідомляючи, що зуміла скористатися ключем.

Пан Мобрін чекав на нас, сидячи за столом і задоволено посміхаючись. День сьогодні видався сонячним, хоч від річки й тягнуло прохолодою, і обличчя товстуна блищало дедалі сильніше. Мені подумалося, що не так уже й спокійно в нього на душі, як він хоче показати. Побачивши Хорвека, він невловимо змінився, немов побачене вражало його, викликало відразу огиду і цікавість одночасно, але ці почуття блякли перед найголовнішим, що змушувало очі Мобріна гарячково виблискувати: це було неприховане торжество.

Хорвек дивився на нього прямо, не відводячи погляд убік. Що змушувало його губи тремтіти - гнів, ненависть чи звичайна байдужа усмішка - я розгадати не могла. Ґарль смикав мене за руку, тихенько нив і запитував, чи не настав нам кінець. Що я могла сказати йому? Мені самій було невтямки, як врятувати наші голови цього разу. Неясна здогадка змусила мене запустити руку в сумку - там усе ще зберігався недогарок чорної свічки. Але чи настав час його використати? І чи міг він урятувати нас із цієї біди? Хорвек не згадував про нього - можливо, тому, що свічка давно стала непридатною... Забувши про свій нещодавній страх перед магією, я гірко запитувала в самої себе: "Чому я так мало розуміюся на чародійстві? Чому не розпитувала демона про чаклунське ремесло, коли нам випадала нагода поговорити? Хтозна, раптом би він пояснив мені, на що годиться цей клятий недогарок?!!..".

Тим часом, ми впритул наблизилися до пана Мобріна, і майстер Ґлаас виштовхнув нас уперед, запрошуючи покупця розглянути товар як слід.

-Зворотної сили угода не має, - пророкотав він. - Подумайте гарненько, пане, перед тим як ми потиснемо руки.

-Від свого слова я не відступаюся, - медово-солодким тоном відповів товстун, що не зводив погляду з Хорвека. - За всіх даю півтораста крон, та ще й пригощу ваших людей добрим вином...

Троє розбійників, узятих у свідки, вроздріб присвиснули, ледве вірячи своєму щастю, і почали напівголосно перемовлятися із задоволеним виглядом. Як за помахом чарівної палички на столі перед Мобріном з'явилися три гаманці з монетами, які він підсунув до Ґлааса і жестом запросив перерахувати. Ватажок діловито зважив золото в руці, і взявся прискіпливо перераховувати важкі монети, з удаваною недбалістю розсипавши їх по скатертині. Від блиску золота розбійники прийшли в захват, ставши схожими на дітлахів, яким раптом перепало солодощів. Схожі почуття охоплювали й Мобріна, хоч і зовсім з іншого приводу.

-Ти... - товстун вказав на Хорвека, ледь не тремтячи від радісного передчуття якоїсь забави, суть якої була зрозуміла тільки йому. - Підійди ближче, рабе!

Колишній демон повільно зробив крок уперед, задзвенівши ланцюгами. Мобрін пожирав його очима, і я бачила, що його тішить кожна рана, яку він помітив на тілі Хорвека: він із жадібним задоволенням дивився на глибокі криваві мозолі від кайданів, на поранені босі ноги, на обличчя, вкрите бурою кіркою через спрагу і напади одержимості.

-Я й справді надто щедрий, - співуче промовив він. - Це не коштувало ні п'ятдесяти золотих, ні п'яти. Що за непотріб, що за нікчемне створіння... Жалюгідне становище для жалюгідного невдахи!..

Ґлаас, який, здавалося, повністю зосередився на підрахунку монет, насупився, почувши початок цієї дивної промови, але продовжив пересипати золото в гаманець. "Мене це більше не стосується, - промовляв весь його байдужий вигляд. - Починайте ваші нечисті забавки, а моя справа - забрати мої гроші і забратися чимшвидше звідси!". Але я знала, що старий розбійник не такий уже й користолюбний, і в глибині душі не бажав цього золота - що, втім, нічого не змінювало.

-Давай-но я розгляну тебе як слід, рабе, - продовжував Мобрін, наче забувшись і не звертаючи уваги ні на кого, окрім Хорвека, що завмер перед ним. - Що за дрантя, що за бруд... Напевно ти вошивіший за бродячого пса. Але дивишся занадто зухвало! Чи не зрозумів ще, що я став твоїм господарем?

Колишній демон слухав його, злегка нахиляючи голову з боку в бік, наче намагаючись вловити сенс слів Мобріна, і виглядало це відвертим глузуванням.

-Ти чуєш мене?! - вигукнув товстун, виходячи з себе. - Не вдавай, ніби нічого не розумієш! Ти мій! Я твій господар! На коліна переді мною, нікчемо!

У люті він підхопився з-за столу і став перед Хорвеком, одяг якого став здаватися ще більш брудним і пошарпаним у порівнянні з його шовковим візерунчастим вбранням. Ми з Ґарлем злякано відсахнулися, але до нас Мобріну не було діла - його цікавив тільки Хорвек, який так само прямо і спокійно дивився на нього.

-На коліна переді мною! - дедалі голосніше кричав купець-самозванець, почервонівши до сизого відтінку. - Ти раб, нікчемний черв'як, непотріб порівняно зі мною, і я тепер розпоряджаюся твоїм життям!

-Так, - тихо відповів Хорвек. - Усе змінюється. І, можливо, зміниться знову.