-19-

Ґлаас, слухаючи це, хмурився, зрідка кидаючи косі погляди на нас із Ґарлем - ми затихли, як двоє дрібних звірків, загнаних у кут. Ґарль вчепився в мою руку, і мені захотілося сказати йому: "Ось бачиш, що таке милість розбійників? Як собак своїх зарубали, так і тебе розпатрають, тільки-но здасться, що з цього можна отримати користь!", але, звісно ж, змовчала - через страх, що розпалені розбійники остаточно озвіріють, варто комусь із нас видати звук. У ту мить мені почало здаватися, що ватажок і сам схиляється до того, щоб позбутися тягаря, який виявився непосильним. Хоч би як поважали його владу решта - страх міг змусити їх збунтуватися, а влада, що одного разу похитнулася, вже ніколи не буде міцною.

Однак я помилялася. Чи то була жадібність, чи то майстра Ґлааса долали значно складніші почуття, але від його різкого окрику розбійники на деякий час притихли.

-Змовкніть! Знову бабські пересуди! - вигукнув Ґлаас, кривлячись і спльовуючи. - Якщо б я й викинув цю дівку в найближчу канаву, то тільки тому, що від неї ви перейняли курячий бабський розум, як заразу! З чого ви, сучі діти, вирішили, що перевертні вгамуються, якщо залишити їм Ірну? Самі вигадали якісь вроки, самі ж у них й повірили. Тепер ще й перевертнів, вошиву дику погань, наділяєте розумом! Так, мізків в них побільше, ніж у вовка чи собаки, проте ж не настільки, щоб перебирати харчами. Сьогодні ми віддамо їм бранців, а завтра вони повернуться. Кого ми їм тоді згодуємо? Тебе, Соле? Або Кірру, від якого все одно жодної користі - одні розмови про чаклунство і псування? Зголодніле звірисько просто-напросто хоче жерти, і ніякого чаклунського підґрунтя тут немає!

-Нехай так, - задиристо відповів Кірру, зачеплений за живе тим, що його назвали непотребом. - Однак через перевертнів ми залишилися без води, коні втомилися, та й самі весь ранок ковтаємо один лише пил! Залишимо їм бранців - і вони відстануть хоча б на деякий час.

-То залишайся наступного разу при своїй жінці, - рявкнув Ґлаас. - Будеш ковтати помиї, які вона приготує на ті жебрацькі гроші, що ти заробиш у своїй глушині! Чи ти не знав, що на пустищах людям доводиться тяжко, а дорога іноді небезпечна? Я дивлюся, давно вам пір'я не щипали, і від цього везіння ви стали ніжними, немов лікандрійські щиголі! Забули, скільки разів доводилося тікати від слуг короля? У тих халепах склали голови і Райс Добряк, і Лійно - славні хлопці! Але навіть тоді я не чув такого ганебного ниття!

-Королю прислужуються люди, а не нечисть, - буркнув хтось.

-Нечисть! Ха! - Ґлаас нарочито презирливо посміхнувся. - Вошиві тварюки, що збилися в зграю, і тому знахабніли! Удень ці потвори забиваються в темні щілини й носа бояться показати. Королівська варта сонця не боїться, та ще й спустить шкуру смужками перед тим, як прикінчити. Поміркуйте-но - що такого страшного в цих пустобрехах-перевертнях? Нехай ми залишимося без води на день, але до ночі вийдемо до річки, якщо повернемо на схід, а потім рушимо вздовж Ширека. Нехай спробують отруїти проточну воду!..

-Але шлях уздовж Ширека вдвічі довший, - невпевнено заперечили йому.

-Зате в нас буде вдосталь води, і ми збережемо все наше добро, - відрізав Ґлаас. - Не для того я поневірявся півроку на цих клятих пустищах, щоб дивитися, як у мене між пальців витікають гроші. А бранці - це гроші, і чималі. Хіба для когось із вас вони зайві настільки, щоб кидатися монетами направо і наліво? Ми продамо бранців, а виручку розділимо між собою, і взимку, славно гуляючи на свята, я вип'ю за те, щоб усі перевертні передохли з голоду. Нехай потвори вдавляться, я нікому не віддам задарма те, що прийшло з волі богів у мої руки. Ні людям, ні нелюдям. І мене не налякати виттям або падлом у колодязі!

Промова ця припинила невдоволене бурчання. Ватажок звертався до жадібності своїх людей, і вона тут же відгукнулася, змусивши очі розбійників заблищати. Однак мені здалося, що Ґлаас не такий вже й упевнений у своїх словах, як хоче показати. З підслуханих розмов я зрозуміла, що річка далеко, а втомлені коні не зможуть йти швидко. До води раніше наступного полудня дістатися за таких обставин не вдалося б - ватажок навмисно збрехав, і про це знали. Погода видалася ясна, сонячна, пити хотілося все сильніше.

Після опівдня нарікання стали гучнішими, і майстер Ґлаас неохоче дозволив відкрити діжку з брагою. Вона не надто допомогла, та й хміль виявився злим: замість веселих розмов чулася тільки лайка. Я відмовилася пити, чхнувши від їдкого запаху, і, зберігши ясний розум, бачила все ясніше: втома, страх і п’яний паморок - погана підмога в дорозі. Будь-яка дріб'язкова сутичка могла обернутися бійкою, а будь-яка бійка стала б початком заколоту. І оскільки нас, бранців, захищала тільки воля Ґлааса - я боялася дедалі сильніше.

-Ох, Хорвеку, що ж ми будемо робити, якщо вони вирішать залишити нас перевертням? - запитала я в колишнього демона, знайшовши хвилинку.

-Поки не залишили, - відповів він. - Жадібність у цих людях сильніша за страх, інакше вони не подалися б у розбійники.

Ґлаас, судячи з усього, думав так само, і лише зрідка грізно озивався до тих баламутів, що розпочинали гризтися між собою. Зупинитися вирішили задовго до настання темряви, поки не прийшли перевертні.

-Уп'єтеся - вам кришка! - оголосив Ґлаас, люто поглядаючи на хитрунів, що підбиралися до бочки з брагою. - Чи ви думаєте, що перевертні будуть тільки верещати, поки ви спите мертвим сном? Ця ніч буде не легшою за попередню.

-Он там, на горі! - розбійники зашуміли, вказуючи на схил, залитий золотим передзахідним світлом. - Знову вона! Дивіться, вона чекає!