-18-

Після неспокійної ночі і люди, і коні не встигли як слід відпочити. Я бачила, як важко зграї Ґлааса далися збори в дорогу - зовсім не в такому настрої вони рушали від заїжджого двору днем раніше. Можливо, через цю втому поведінка їхня дещо змінилася - мене не щипали і не штовхали, як учора, - але я сподівалася, що розбійники змінили своє ставлення, побачивши, що я справді можу стати їм в пригоді.

Сама я ледь переставляла ноги, спотикаючись об кожен камінь, і діло це закінчилося тим, що майстер Ґлаас посадив мене на коня позаду себе, прикрикнувши: "Не здумай звалитися і переламати собі всі кістки!". Вчинок цей неабияк здивував інших розбійників і викликав деяке пожвавлення - хтось жартівливо зауважив: "Майстре, як би ваша жінка не повисмикувала вам вуса за той подарунок, що ви їй везете!". З пересудів я зрозуміла, що хоч як намагався Ґлаас залишити в таємниці, що забирався вночі в наш віз, хтось його все-таки помітив, і тепер зграя вважала, ніби ватажок піддався на підмови дрібного біса, який нерідко морочить голови чоловікам поважного віку.

Хоч від жартів цих я заливалася рум'янцем, але зрештою становище моє покращилося, адже стусанів і підніжок я тепер отримувала значно менше. Ґлаас же не зводив з мене очей - щоправда, зовсім з іншої причини, аніж вважалося решті розбійників. Помітивши під час полуденної стоянки, що я потихеньку збираю їжу, він дошкульно вхопив мене за вухо, відволік убік і гаркнув:

-Ти що це надумала? Дружка нечистого підгодовуєш?.. Я крізь пальці дивлюся на те, як ти цупиш то там скибку, то там шматок, але тільки якщо ти крадеш недоїдки для себе або для хлопчиська! А мерцю їсти людську їжу не можна, як і живим не можна торкатися частування для небіжчиків.  Це вже кожен знає! Нехай він краще з голоду здохне, ніж увійде в силу і сказиться!

Від болю у вусі в мене бризнули сльози, але я вперто мовчала, пританцьовуючи на місці. Ґлаас, зрозумівши, що я так просто не здамся, струснув мене, і ще грізніше загарчав:

-Якого біса ти зв'язалася з такою поганню, ну?! З ожилим мерцем волочитися!.. Краще вже з живим Ірну-сіверянином зійтися, ніж з одержимим...

-Нічогісінько ви не зрозумієте з моїх пояснень, - якомога зухваліше відповіла я, попискуючи від болю, і ледве не прикусила язика, зрозумівши, що розмовляю зараз точнісінько як Хорвек. "Понабралася! - похмуро подумалося мені. - Скоро жодного слова в простоті не скажу, як той клятий багатомудрий демон! Ох, не до добра це...". На щастя, Ґлаас, замість того, щоб надерти вуха, як слід, відпустив мене, перед тим відібравши згорток з недоїдками, і похмуро пообіцяв:

-Побачу ще, що береш їжу для нечистого небіжчика - відлупцюю.

Я, засопівши від безсилої образи, обсмикнула збитий одяг, і для виду пішла слухати, як Ґарль, що вже забув нічну халепу й освоївся серед розбійницької братії, завзято розповідає чергову байку пораненому Кірру і парі його приятелів.

-А скажи-но, базіко, - кривоногий слухав хлопчиська уважно, але з помітною часткою презирства, - чому перевертні до нас прив'язалися?

-Та мабуть пограбувати хотіли, - викрутився Ґарль. - У вас же повні вози добра всякого!

-Хіба перевертням потрібне золото? - другий розбійник теж довірливістю не вирізнявся. - Їм кістки людські подавай, а поживитися людським добром набагато простіше, якщо триматися при поселеннях, де народ смирний, дурний, немов худоба домашня. Ті люди, що на пустищах живуть - здобич небезпечна. Ми й самі чимало душ згубили!

-Це дивлячись які перевертні, - пустився в пояснення Ґарль, і по тому, як забігали його очі, я здогадалася, що він розуміє всю небезпеку подібних балачок. - Є дикі, ціни золоту не знають, а є такі, що багатство люблять не менше за драконів! Ось тільки користь із грошей отримувати ніяк не навчаться, нелюди, що з них узяти?... Наб'ють собі повну нору монет, і сплять на золоті всю зиму з порожнім черевом. Чули про Галеаса Золоту Пащу?.. Ні? Так слухайте! Такий древній вовкодлак був, що від старості всі зуби розгубив. З людьми жив у мирі, хіба що бабцю якусь іноді з'їсть, якщо та за ягодами далеко в болота забреде і почне репетувати. Ось прийшов Галеас-перевертень до коваля, що мешкав у найближчому селі, приніс із собою мішок золота, і каже: зроби мені золоті зуби, а решту забирай собі. Коваль спочатку від страху ледь не зомлів, побачивши такого гостя, а потім, як мішок у руках зважив - таки зомлів від щастя. Хоч і любив Галеас золото, але справжню ціну йому не знав, заплатив за роботу в сто разів дорожче, ніж потрібно - якщо не в тисячу. Спочатку коваль честь по честі - викував ікла золоті в палець завдовжки, віддав старому вовкодлаку. А той йому - мішок золота! Такого багатства зроду в тому селі ніхто не бачив, живи та радуйся. Але охопила коваля жадібність - все він згадував, скільки золота з того мішка пішло на зуби для Галеаса-перевертня. Ціла паща! Отут якраз селом чутка пішла, мовляв, помер на повний місяць старий вовкодлак, три дні вовки виють і місяць сходить червоний, наче в кров занурили. Коваль не витримав - побіг туди, де споконвіку було лігво Галеаса, щоб повисмикувати золоті зуби у мертвого перевертня. Та тільки ніхто його з того часу більше живим не бачив. Золото з мішка теж пропало, мабуть, забрав вовкодлак назад своє багатство...

-Що за дурень! - сплюнув Кірру. - Прикінчив би перевертня, поки той без зубів, та й забрав би весь мішок! Правильно Зортан каже - дурний народ, смирний. Раз у житті боднути когось вирішить - і тут же сам на м'ясо піде.  Одна прикрість слухати такі історії! Розкажи краще щось веселіше!..

Ґарль почав нову історію, вірно зрозумівши, що потішить кривоногого: у цій байці розбійники грабували самих милостивих богів, вправно уникаючи покарання - і обличчя Кірру посвітлішало від думки, що за належної кмітливості обдурити можна не тільки королівських слуг, а й божественну силу. Я ж, потихеньку озирнувшись, прошмигнула за колесо, поруч із яким, за своїм звичаєм, сидів на землі Хорвек, що під час привалів грівся на сонці.