-16-

Ці слова неабияк потішили лиходіїв, а от старий-господар, навпаки, в занепокоєнні забурмотів:

-До справжньої зими ще місяць встигне змінитися! Куди вам поспішати, браття? Ніколи ви ще не йшли звідси раніше Вовчого дня!

-Агов, Тороку, які ми тобі брати?! - посуворішав майстер Ґлаас. - Говори-говори, та не заговорюйся! Ми - вільний люд зі славного краю, і до  цієї клятої пустки цвяхами не прибиті. Це тобі доля зотліти під тутешнім каменем, під безбожні завивання нічних духів, а наші кістки лежатимуть у добрій освяченій земельці. Отримуєш кілька срібних монет за те, що посилаєш нам звістки про нових гостей - і радій їм, та подякуй, що досі твій двір не перетворився на головешки.

З презирливої промови цієї я зрозуміла, що господар заїжджого двору не раз віддавав своїх постояльців на поживу прийшлим грабіжникам, за те отримуючи скромну винагороду. Однак рівнею його собі лихі люди не вважали, і з гримаси, що спотворила зморщене обличчя Торока, було видно, що на душі в нього давно збирається докупи велика образа на пихатих поплічників.

-Добре-добре, - забурмотів він, посміхаючись водночас підлесливо і злостиво. - У брати я вам не годжуся, однак якщо за вашими душами сюди прийдуть люди короля, то я буду бовтатися в зашморгу поруч із вами, майстре Ґлаасе, подобається вам це чи ні.

-Люди короля! - вигукнув Ґлаас, ляснувши долонею себе по коліну. - І в минулі часи ніхто з людей вашого короля не потикався на Сольгерове Поле, а наступної весни, пом'яни моє слово, Тороку, я зі своїми людьми сам піду у землі герцога Тамельнського і зберу там стільки оброку, скільки витримають наші візки! Якщо переживеш цю зиму, то неодмінно дізнаєшся, як славно я поскубу пір'ячко його світлості. У ті краї прийшов занепад, а там, де вода замутилася - ловити рибу простіше.

-Тоді чому ж ви йдете так скоро, майстре Ґлаасе? - не втримався старий Торок. - Самі кажете, що пустища надійно ховають вас від королівських слуг і від волі герцога Тамельнського. Чому б не ставитися з повагою до тутешнього каміння, яке стільки разів переховувало вас у погані часи? Чесне слово, лежати під ним - анітрохи не гірше, ніж гнити десь на тісному міському цвинтарі, а виття духів для небіжчика нічим не відрізняється від храмового дзвону...

Нахабство старого змусило забурчати розбійників, які привільно розташувалися по лавках, і в Торока полетіло відразу кілька кухлів. Я від страху заплющила очі і притулилася до Хорвека, який немов скам'янів - за весь цей час він не вимовив жодного звуку, з похмурою гідністю прийнявши чергову біду як належне. З іншого боку до нього притулився Ґарль, який від страху сопів із гучним присвистом.

-Проклятий старий, навчився від тутешньої нечисті віщувати смерть! - лунали грубі вигуки. - Вкоротити йому язика! А до того - нехай скаже, де приховав горщик із монетами! Напевно ділився з нами не всім, що знаходив при своїх постояльцях!

Старий Торок, зрозумівши, що розлютив грабіжників усерйоз, зігнувся в три погибелі і припав до ніг ватажка, верескливо просячи вибачення. Пан Ґлаас, почекавши кілька хвилин, наказав своїм хлопцям вгамуватися.

-Якщо я досі живий, Тороку, - вимовив він вагомо, - то тільки тому, що жадібність ніколи не застить мені очі, на відміну від тебе. Ти так бажаєш отримати від мене до зими хоча б ще пару-трійку монет, що не відчуваєш лиха, яке стоїть біля порога.

-Про яке лихо ви говорите, майстре Ґлаасе? - підлесливо запитав Торок. - Духи нині скаженіють, і нічні плакальниці виють голосніше, ніж зазвичай, але хтозна що спаде на думку нечистій силі?..

-Нечиста сила не тривожиться даремно, - відповів на це Ґлаас, спохмурнівши через якийсь спогад. - Ти бачив, яка хмара стояла сьогодні вдень над Урраським пагорбом, де Трипала сосна? Це було чародійство - чи я ж не впізнаю... У наших краях ще свіжа пам'ять про витівки Білої Відьми. Дід розповідав мені, як вона насилала страшні грози на ворога, і, провалитися мені на цьому самому місці, сьогодні хтось знову начаклував таку грозу!

-Мало яка негода трапляється, майстре Ґлаасе... - боязко, але вперто заперечив старий. - У наших краях іноді дощ змінюється сонцем тричі на день...

-Твої кістки ще міцні, хоч ти й крекчеш, немов от-от помреш, - ще похмуріше відповів Ґлаас. - Вирушай завтра зранку до Лігарської ущелини і подивися на південний схил! Нині там пройшов дощ, але, мабуть, такого дощу ти ще не бачив. Усе всіяне мертвим вороням. І не кажи мені, що це випадковість. Стільки падалі з неба без чаклунства нізащо не просиплеться!

Його розповідь підтвердили вигуки розбійників, у яких за удаваною бравадою відчувалася тривога: хоч вони й звикли до тутешніх диких країв, проте загострене чуття вірно підказало їм, що нинішні страшні дива віщують настання поганих часів.

-Тамельн - наврочене прокляте місце, - голосно вимовив хтось із грабіжників, і слова ці відгукнулися у решти схвальним гомоном. - Правитель міста збожеволів, а король, який віддав за нього свою доньку, ніяк теж розуму позбувся. Слабкі володарі - слабка влада!.. А там, де немає людських законів - встановлюються нечисті порядки, і скоро межі між пустищами й людськими землями ніхто не розрізнить...

-Ось і подивимося, чим житимуть ці краї після зими, - сказав на це майстер Ґлаас. - Довгими зимовими ночами чого тільки не трапляється... Підводи готові? Зі світанком вирушаємо в дорогу, нас вдома зачекалися жінки!.. Тороку, накривай столи, чого стоїш, як пень? Чи не бажаєш із нами попрощатися по-доброму?..