-12-

Придворним дамам не годилося лишати палац пішки - це викликало б підозру у брамника, яким би сильним закляттям його не одурманили. Нехай у герцогському домі нині панувало зле чаклунство, навкруги шастали перевертні та інша нечисть, однак і в найпоганіші часи шляхетні пані із почту її світлості мали подорожувати у візку, запряженому кіньми з герцогської конюшні – відповідно до свого придворного статусу. Ледь не переламавши собі шиї, ми спустилися сходами, що вели до господарського подвір'я, - вони були надто вузькими для пишних жорстких суконь. У мене не вистачило хоробрості йти крізь парадний, панський вхід навіть після всіх нещодавніх пригод, та й відправляти з дорученням Ґарля поперед себе було б справою безнадійною - він задрімав на ходу, не чуючи й половини того, про що я йому говорила.

На нашому шляху не зустрівся ніхто з челяді, хоч я знала, що раніше саме в цей час на кухні розпалювали вогонь - осінні світанки приходять пізно, і багато господарських робіт слід було починати ще затемно. Сонце не зійшло, але нічна темрява вже зблякла, і в сіруватій досвітній імлі легко можна було розгледіти обриси палацових веж - саме час братися до діла.

-Ох, хоч би конюх не спав мертвим сном... - пробурмотіла я, накидаючи вуаль, і відкашлюючись, щоб пристосуватися до іншої манери говорити.

Бідолаха конюх і справді дрімав, впавши на купу сіна поруч зі своїми підручними. Зголоднілі коні тривожно іржали, не знаходячи в яслах корму, але навіть це не тривожило сон зачарованого люду.

-Як же його розбудити? - я завмерла в нерішучості, підібравши спідницю вище. Ґарль, не гаючи ні секунди, тут же притулився до одвірка і засопів, радо піддавшись впливу чар. Дорожня скринька, яку він тримав у руках, вкотре з гуркотом упала на підлогу.

-Ей, шановний! - Хорвек, навіть не подумавши змінити голос, копнув конюха ногою. - Чого це ти заспав? Чи не пам'ятаєш, що тобі веліли зранку закласти візок для двох пані?

Той, злякано булькнувши, підхопився на ноги і втупився на Хорвека, спросоння не збагнувши, хто саме озвався до нього. Навряд чи придворні дами частенько навідувалися до конюшень, але сонний розум не відразу усвідомив, що тут коїться щось підозріле: нічого не перепитуючи, конюх почав незграбно виводити коней зі стійла. Його помічники, яких він підняв на ноги сердитими дурнуватими вигуками, так само натикалися на стіни і збивали одне одного з ніг, проте абияк приготували нам візок, і незабаром конюх, догідливо вклоняючись, провів нас до нього.

Я, здригаючись від страху через те, що наш обман от-от розкриється, спробувала непомітно розбурхати Ґарля, який повільно сповзав по одвірку, але той лише сонно відмахнувся. Виглядало це все вкрай безглуздо, і конюх не втримався від здивованого зауваження - служниці годилося всіляко допомагати своїм господиням, а зовсім не солодко дрімати, де заманеться. Та щоб тебе!.. Після вчорашніх подій навіть у найбільш недолугих тамельнців підозрілості та кмітливості мало б вистачити, щоб відчути недобре. Я у розпачі ще раз непомітно штурхнула ледь притомного хлопчиська, пройшла до візка, пробурмотівши якусь подяку, і незграбно залізла всередину, мало не розквасивши носа.

-Милостиві пані, давайте вже я подам вам багаж, якщо ваша дівка спить на ходу, - зголосився допомогти розгублений конюх, який, здавалося, почав розуміти, що в нього під носом відбувається щось дивне. Але Хорвек, знову-таки, не обтяжуючи себе зміною голосу або манер, вимовив: "Не варто, шановний" і жбурнув у візок Ґарля разом зі скринею.

-Ох! - тільки й промовив конюх, одразу осипнувши від хвилювання, і  шукаючи поглядом когось зі своїх підручних, які, як на гріх, десь запропастилися. - Що ж це робиться... - тут він, остаточно розгубившись, ляпнув:

-Нівроку ж боги обдарували вас здоров'ям, вельмишановна пані!..

-Поспиш ще трохи - і в тебе здоров'я побільшає, - відповів Хорвек, відкидаючи вуаль і водночас завдаючи враженому бідоласі смачного удару в щелепу, від якого той звалився, як підкошений.

Я застогнала і повалилася назад на сидіння, з якого трохи підвелася, щоб дізнатися, як же демон збирається виплутуватися з незручної ситуації. Моя надія на те, що для нашого порятунку він використає хитрість або спритність - хоч і підлі, але більш миролюбні якості! - щойно остаточно загинула.

-Ну не вбив же я його, - сказав на це Хорвек, і, кинувши мені чепець, вправно і швидко зайняв місце кучера.

-Що ти надумав?

-А ти вважаєш, потрібно почекати, поки справжній кучер проспиться? - глузливо запитав він, обернувшись. - Насунь на голову свого юного приятеля того капелюха. Нехай тепер він побуде літньою пані, хропе він точнісінько, як годиться бабці.

Я змовкла, зрозумівши, що не запропоную нічого більш путнього. Хорвек, не гаючи ні хвилини, хльоснув пару коней, і за кілька хвилин владно крикнув брамникові, який також міцно спав на своєму посту:

-Гей! Чого спиш, наче зараз глупа ніч?! Відчиняй браму, чи ти оглух і осліп?

Слова ці він підкріпив хвацьким лясканням батога, що змусило брамника швидко підхопитися з місця - самозваний кучер поводився так зухвало, що розпитувати його про що-небудь не наважився б і сам Коріус-старший. Загуркотіли засуви, заскрипіли петлі, і ворота розчахнулися перед нами, відкриваючи шлях до міста, що вже починало рожевіти у світлі вранішнього сонця. Півні співали щосили, і я подумала, що ми, як справжня нечисть, прагнемо сховатися від людських очей із настанням світанку. У моєму рідному Олораку ходила байка про старого графа-упира, який об'їжджав ночами містечко на примарній упряжці коней. Хто б мені сказав, що колись я почуватиму деяку спорідненість із цим неспокійним мертвим паном?