-11-

Не дивно, що чим ближче ми підходили до покоїв, які зайняла чаклунка, тим сильніше я тряслася, не насмілюючись озвучити жодне з тих запитань, що крутилися в мене на язиці. Єдине, що змушувало мене удавати холоднокровність і рішучість, - присутність пані Вейдени, яка виглядала блідішою й змученішою, аніж небіжчик у труні, але все ж таки продовжувала йти, стискаючи посинілілі губи. Їй доводилося несолодко, але горда пані нізащо б не зізналася у слабкості - і я бажала ні в чому не поступатися їй.

-Вона там, - голос Вейдени прошелестів, немов вітер хитнув гілки дерев. - Ось вхід до її покоїв.

Я зупинилася, як укопана, втупившись у чорне високе провалля дверей. Після слів її світлості мені здалося, що в густій тіні ворушиться щось схоже на клубок змій. Відьма й справді оселилася поблизу від пана Огасто, потіснивши свиту герцогині. Раніше в цих покоях пані Вейдена проводила свої мирні дні, розважаючись шиттям та розмовами зі своїми дамами - саме тут колись заручили нас із Міке, не спитавши моєї думки. Щемливий біль оселився в серці, але швидко зник - надто вже боялася я сьогодення, щоб всерйоз переживати через минуле.

-Вам краще піти, ваша світлосте, - вимовив Хорвек, поклавши непритомного Ґарля біля стіни.

Почувши це, я зронила разом усі ганчір'я, що тримала в руках, і з розмаху всілася на дорожню скриньку, яка також випала з моїх рук. Мені зовсім не вірилося, що колишній демон міг відчувати щиру прихильність до герцогині, і, на мою думку, відсилав він її зовсім не тому, що тривожився через змучений вигляд пані Вейдени. Герцогині не слід було чути те, що збирався розповісти мені Хорвек, і, щиро кажучи, я теж хотіла б нічого не знати про те чаклунське неподобство, яке переповнювало розум мого приятеля.

-Ви допомогли нам надміру, - тим часом говорив Хорвек, знову цілуючи руку пані Вейдени та приймаючи від неї лампу. - Ніч добігає кінця. День видасться важким, і вам знадобляться сили, щоб витримати гнів ворога - а від сьогоднішньої ночі пані чародійка стане вашим ворогом. Остерігайтеся її, але не бійтеся. Страх викаже, як багато ви знаєте - і цього вона вам не пробачить.

-А ви... - невпевнено промовила пані Вейдена, дивлячись на Хорвека з тривогою. - Ви не...

-Що б не трапилося з нами, ми не розповімо нікому про вашу допомогу, - серйозно відповів Хорвек, і додав те, від чого я здригнулася. - Клянуся вам.

-Ах ти, брехливий бісе, - пробурмотіла я собі під ніс. З кожною хвилиною я переконувалася дедалі більше: безпринципність Хорвека не має жодних меж і холоділа від думки, що опинилася в залежності від істоти, яка не зважає ні на що, окрім своїх власних таємних переконань. А вони були влаштовані так хитро, що людині в них нізащо не розібратися. "І справді, врешті-решт ти збожеволієш, друзяко, - похмуро думала я, згорбившись і розтираючи змерзлі руки. - Стільки беззаконня людська голова аж ніяк не вмістить!"

-Тоді прощавайте, - вимовила Вейдена, очі якої раптом гарячково заблищали, а в рухах з'явилася хвороблива жвавість. - Я ніколи не зможу повірити цій рудій дівчинці, яка принесла стільки горя в моє життя. Нехай боги розсудять, на що вона заслуговує, але вже точно - не на мою подяку. Але вам я чомусь вірю, неначе знала все життя. Ви чесна людина, мені це підказує серце. І якщо хтось зможе врятувати Огасто - так це ви!

-Та невже? - крізь зуби процідила я, але не настільки голосно, щоб герцогиня могла почути моє бурчання. Нехай мені і хотілося зараз викласти їй правду - що люб'язностями її обдаровує демон, котрий без будь-яких вагань  прикінчив би її чоловіка, якби той зустрівся на його шляху за інших обставин, - але користі з цього ніякої не вийшло б. Тільки богам було відомо, що встигла уявити про Хорвека пані Вейдена - я чула, що шляхетні пані іноді виявяють прихильність до розбійників і примудряються розгледіти в таких собі пиках ознаки чесності й шляхетності.

-Я зроблю все, що в моїх силах, - запевнив з усією серйозністю демон і вклонився так вишукано, що в мене негайно заломило спину.

Пані Вейдена слабко посміхнулася і відступила в темряву, розчинившись у ній, наче прекрасна і сумна примара. Ґарль, який до цього часу спав спокійно, раптом схлипнув і тужливо зітхнув, немов відчувши, що позбувся колишньої покровительки остаточно.

-Тьху! - тільки й сказала я, коли Хорвек обернувся до мене.

-Сподіваюся, твоє ревниве серце заспокоїться, якщо я скажу, що міг без усякого душевного трепету вбити цю вродливу пані в будь-яку мить нашої з нею розмови, - він раптом опустився переді мною на одне коліно, схиливши голову трохи набік, немов намагаючись краще розгледіти мої очі.

-Ревниве?.. Убити?.. - поперхнулася я, не знаючи, яка частина промови колишнього демона обурила мене більше. - І чому б це мало мене заспокоїти?!

-Тому, що тебе я вбити не можу, - відповів він, не відводячи погляду, і я закашлялася так, що мала неодмінно розбудити всіх сплячих відьом і чесних людей від Тамельну до мого рідного Олораку. Однак, боги, здавалося, берегли нас цієї ночі і сонне закляття пані чародійки вдалося на славу.

-Саме так, - повторив Хорвек, узявши мене за руку. - Я не можу тебе вбити, і не хочу, щоб тебе вбила чародійка. Тому ти мусиш зробити те, що я скажу.

-Так я й знала! - просипіла я, намагаючись забрати руку, але він міцно її утримував, немов не помічаючи мого метушіння. - Я не буду пачкатися у чаклунстві!

-Йоле, подивися на мене, - лагідно попросив він, зітхнувши. Це звернення, настільки несхоже на його звичайну глузливу манеру, змусило мене тривожно завмерти.