-9-

-Гарна, - визнав і Хорвек. - Ще на площі мені здалося, що винагорода була надто щедрою для такої нікчеми, як твій прекрасний герцог.

-Не смій так його називати! - спалахнула я.

Вже не знаю, куди б завела нас ця суперечка, але Ейде, який увесь цей час тримався трохи віддалік з удавано-покірним виглядом, раптом шумно принюхався, і мені здалося, що його світле волосся скуйовдилося саме по собі - як шерсть на загривку у пса. Він видав хрипкий, тріумфуючий вигук і метнувся кудись уздовж книжкових полиць. Рух цей був настільки блискавичним, що я розгубилася і накази зупинитися вигукувала вже на ходу, кваплячись за Хорвеком, який знову виявився набагато кмітливішим за мене. Зайвий шум для нас, непроханих гостей, міг виявитися фатальним, і мої накази більше скидалися на безпорадне шипіння придушеного курчати, аніж на впевнені вимоги хазяйки.

Кілька переляканих тонких вересків, що перемежовувалися гарчанням перевертня, пролунали з темряви. Смуга світла, що йшла від ліхтаря, вихопила з темряви маленьку постать, яка стиснулася від жаху біля стіни - я одразу впізнала Ґарля, про якого зовсім забула. Ейде припав до підлоги навпроти нього з лютим і задоволеним вурчанням. Мабуть, хлопчисько ховався тут від відьми, а ми, самі того не бажаючи, викрили його схованку.

-Хай йому грець, - пробурмотів із досадою Хорвек, ставлячи ліхтар на підлогу.

-Ейде, не смій його чіпати! - вигукнула я, ступаючи вперед, але мене випередили - з темряви до хлопчиська метнулася струнка фігурка, в руці якої блищав кинджал. Якщо Ґарля я впізнала одразу, то ця поява всерйоз збила мене з пантелику, оскільки на захист хлопця кинулася пані Вейдена, яку я ніколи б не запідозрила в такій відвазі. Так, зброю вона тримала невміло, проте стала між Ґарлем та Ейде без жодних вагань.

-Забирайся! - прошипіла вона, погрожуючи кинджалом. Перевертень тут же вчепився в її руку, вивертаючи тендітну кисть. Пані Вейдені, напевно, було боляче, але вона не скрикнула, і зброя впала на підлогу ледь не в повній тиші - тільки Ейде глухо гарчав, та тоненько схлипував Ґарль. На нас із Хорвеком, що завмерли зовсім поруч, ніхто з них не звертав уваги, наче ми були кам'яними бовванами - чесно кажучи, саме так безглуздо я себе й почувала.

-Ейде! - мій голос тремтів, але я намагалася говорити якомога твердіше. - Зупинися! Ти чуєш мене? Я твоя господиня цієї ночі!

Заговорена мотузка, мабуть, майже вичерпала свою магічну силу, а кров, що виступила на зап'ясті пані Вейдени з-під пазурів перевертня, розохотила Ейде. Однією рукою він утримував юну герцогиню, ноги якої вже підкошувалися від болю, а другою вчепився у свою шию, намагаючись зірвати невидимий магічний зашморг.  Я мимоволі зробила крок уперед, не знаючи, що робити, але не в силах просто дивитися на те, що відбувається, проте цієї ж миті біля горла Ейде з'явився клинок Хорвека.

-Ти чув, що тобі наказали, - неголосно промовив він. - Відпусти вельможну пані, кровожерлива скотино.

Мене мимоволі вразило, як він говорив про пані Вейдену - у цих словах звучала щира пошана, хоча Хорвек і бачив її світлість лише лічені секунди. Виходило, що колишній демон усе-таки робив відмінності між людськими станами - про мене він розмірковував дещо інакше...

Пальці перевертня розтиснулися, і герцогиня впала на коліна поруч із Ґарлем, заплющивши очі від страху й болю. Однак і тепер вона знайшла в собі сили затулити від нас Ґарля, хоч із відчайдушного виразу її обличчя було зрозуміло, що вона сама не вірить, ніби може його захистити.

-Це дружина Огасто? - похмуро запитав у мене Хорвек, не відводячи леза від шиї перевертня, який тяжко дихав, задерши підборіддя, але продовжував жадібно принюхуватися до запаху свіжої крові.

-Так, це ясновельможна пані Вейдена, - розгублено відповіла я, все ще не розуміючи, чого це раптом герцогиня опинилася тут цієї ночі, та ще й озброєна кинджалом.

-Найсвітліша пані... Найдобріша наша пані!.. - забурмотів перевертень, косячись на Вейдену, і мене пересмикнуло від огидної хтивості, що звучала в його голосі. Лезо торкалося його шиї, але ненаситний голод був сильнішим за страх.  

-Що ж, доведеться дещо змінити наші плани, - зітхнув Хорвек і одним різким сильним рухом полоснув Ейде по горлу. Перевертень, не встигнувши толком нічого зрозуміти, повалився на підлогу, в агонії простягаючи пальці до смертельної рани.

Ми з пані Вейденою абсолютно однаково скрикнули. Вона подалася назад, підтягнувши до себе ноги, а я наткнулася спиною на книжкову полицю. Ґарль, на щастя, нічого не бачив, усе ще скрючившись біля стіни й тоненько схлипуючи.

-Ти... ти вбив його! - приголомшено вимовила я, втупившись на Хорвека чи то з жахом, чи то з подивом.

-Звісно, - відповів він, відштовхуючи ногою тіло, що все ще здригалося. - А що ще я міг зробити з цією істотою? Довелося трохи поквапитися, але чари зовсім виснажилися, і він ось-ось перестав би тобі коритися.

-Отже, ти збирався вбити його з самого початку? - я позадкувала ще трохи.

-Так, - Хорвек дивився на мене з деяким подивом, немов не міг повірити, що його вчинок став для мене несподіванкою.

-Але ти ж поклявся! - вигукнула я, змахнувши руками. - Поклявся, що відпустиш його, якщо він проведе нас до палацу...

-Однією порушеною клятвою більше, однією менше, - колишній демон не виявляв жодних ознак занепокоєння. - Чи ти воліла б, щоб я дотримав слова і відпустив на волю жадібного до крові пса, та ще й дав йому гаманець золота на додачу? Хіба тобі не належить співчувати своїм сородичам, а не тим, хто їх пожирає?