-8-

-А ти, напівкровка, скучив за підземеллями палацу? - не втримався Ейде. - Чого це ти вирішив повернутися? Хочеш звільнити своїх спільників? Пані тільки цього й чекає!..

-Ось уже на що мені начхати, то це на долі цих невдах, яких твоя господиня з чогось назвала моїми поплічниками, - Хорвек говорив, як мені здалося, цілком щиро. - Я їх знати не знаю.

Я, не втримавшись, шмигнула носом. Перевертень одразу ж перевів погляд на мене, і вискалився.

-Зате дівчиську не наплювати, - хихикнув він. - Гей, чуєш мене? У твого нареченого солодка кров, я вже пробував... зовсім небагато. Тому, хто принесе якісь новини до сходу сонця, пані обіцяла дати напитися досхочу. Шкода, що мені сьогодні доведеться змовчати і нагорода дістанеться комусь іншому... ваш слід знайдуть, якби я не був Ейде з роду Ейшерських мисливців!

-Відьма вб'є Міке? - я, не пам'ятаючи себе від жаху, вчепилася в руку Хорвека, заглядаючи йому в обличчя. - Він каже правду?

-Звісно, вб'є, - відповів він, м'яко, але невблаганно вивільняючись. - Відьми завжди тримають при собі тільки тих, кого збираються вбити, і тих, кого вони годують смертями. Але вона не стане так бездумно витрачати кров - умертвити людину можна тільки один раз. Кого вона вам згодувала, щеня?.. Напевно, хтось із південних найманців уже зник безвісти, адже до чужинців нікому нема діла... Однак навіть чаклунка не може вбивати безперестанку, якщо не хоче видати себе. Чари - хистке плетиво, і варто тільки підозрам зміцніти, як люди прозріють і здогадаються, що в місто прийшло зло. Тому вона приберігатиме корм і кидатиме своїм псам рівно стільки кісток, скільки потрібно для того, щоб вони не збунтувалися і не розбіглися хто куди.

-Притримай-но язика, мерцю! - загарчав перевертень, якому явно не сподобалися слова демона. - Ми не шавки, щоб лизати людські ноги за паршиву кістку!

-Твоя взяла, нехай на цій кістці буде трохи м'яса, - колишній демон спокійно говорив те, від чого мене нудило. - Якби ви були трохи здібніші до магії, то навчилися б обходитися без господарів, але вам потрібен той, хто чарами відводитиме очі людям. Якби ви були багатшими - змогли б купувати смерть у самих же людей, але вашого розуму не вистачає і для того, щоб назбирати грошенят... Піти в ліси у вашого племені не вийде - ви не вовки. І я чув, що справжні вовкулаки зневажають псів, називаючи їх напівкровками...

-Ти!.. Ти сам син людської повії! - перевертень від сказу гриз собі губи й корчився, наче його прив'язали до невидимого стовпа посеред вогнища. - Брехня! Жодної краплини людської крові немає в моєму роді!

-Як би там воно не було, тобі не вперше служити людині, - Хорвек здавалося, навмисне доводив Ейде до несамовитості. - І тимчасова пані буде з тобою куди щедрішою, ніж постійна. Не варто витрачати час на облуду - ти зраджував і будеш зраджувати, не набивай собі ціну. Якщо у вас і є щось споконвічно собаче - то це точно не вірність.

Тут вдалині почулося виття, при звуках якого наш перевертень стрепенувся і задоволено забурчав.

-Мої брати й сестри вийшли на полювання, - заявив він з переможним виглядом. - Вам кінець!

-Чому ти радієш, безмозкий собако? - Хорвек поклав руку на ефес свого вигнутого меча. - Прирізати тебе я всіляко встигну до того, як тут з'явиться хтось із вашої зграї. Бути мертвим дурним перевертнем куди гірше, ніж живим і багатим. Часу й справді обмаль. Ти проведеш нас через лабіринт?

Ейде щось роздратовано гаркнув, дивлячись убік, а потім неохоче погодився:

-Так, я прочитаю для вас карту.

-Розумне рішення, - Хорвек опустив руку. - Поквапимося. Йоле, дозволь йому зійти з місця.

-А я... можу? - запитала я, поїжившись.

-Поки що можеш.

Почуваючись вкрай по-дурному, я невпевнено оголосила:

-Ти можеш зійти з місця, Ейде!

Перевертень повільно переступив з ноги на ногу, і з помітним задоволенням потягнувся, після чого з незадоволеним бурчанням закутався щільніше в плащ - холод цієї сирої осінньої ночі дошкуляв йому в людській подобі.  Босоногий, світловолосий і тендітний - його вигляд нагадав мені казку про загубленого юного принца з місячного королівства, яку я чула в дитинстві. От тільки той місячний принц не облизувався, говорячи про людську кров...

-А що ще я можу наказати йому? - не стримавши цікавості, запитала я пошепки в Хорвека. - Може, не варто було погрожувати йому і злити? Я б просто наказала провести нас...

-Твої чари занадто прості для того, щоб віддавати такі накази, - напівголосно відповів він мені. - Тобі не під силу підкорити його розум повністю. А що, Йоле, чаклунство тепер не здається тобі настільки вже огидним?

Я промовчала, не знаючи, що відповісти - договір, який уклав Хорвек з перевертнем, був не з тих, що можна прийняти з легким серцем. Але що я могла сказати колишньому демонові? Людські життя, які він так легко запропонував Ейде, в його очах не коштували й гроша, і він без жодних сумнівів дав обіцянку, що мала б принести стільки горя Тамельну... Може, інколи чари й справді ставали меншим злом? Або ж так говорили собі всі ті, хто вплутувався в відьомські справи - а потім, самі того не помічаючи, ставали бездушними чудовиськами, що анітрохи не відрізнялися від перевертнів і демонів?..

Ми йшли до склепу шляхом, який вказував Хорвек, що знав тутешні могили як ніхто інший. Ейде принюхувався, пирхав, щось бурмотів собі під ніс, і зовсім по-собачому прислухався до якихось далеких звуків, схиляючи голову набік. Біля склепу він раптово розчихався, а потім вигукнув: