-7-

У тому, як смиренно Хорвек розглядав ненадійний клинок, я знову відчула щось знайоме: чи не таким же сумнівним знаряддям стала для нього я сама? Як ця зброя не годилася для серйозного бою, так і я не могла виконати й десятої частини того, чого він міг мене навчити. У пам'яті колишнього демона ховалося більше чаклунських секретів і хитрощів, ніж у найстрашнішій книжці про магічну науку, і, можливо, люди, які жадібно шукають секретних знань, платили б по золотій монеті за кожне слово, кинуте Хорвеком... Якби час його не збігав, він міг знайти собі тямущого учня, який би швидко перевершив руду відьму і помстився б за свого вчителя. А я... що могла б зробити я, погодившись вчитися магії?  Від старого клинка все-таки можна було отримати користь, мені ж судилося залишатися каменем на шиї, тягарем... Охоплена цими невеселими думками, я неохоче йшла за своїм супутником, зітхаючи і витираючи ніс рукавом.

-Немає нічого страшнішого за бездіяльність, - повчально сказав мені Хорвек, по-своєму витлумачивши мій пригнічений вигляд. - Відкинь страх, і подумай: хіба може бути щось веселіше за славне полювання?

-Напевно, ми з тобою звикли веселитися по-різному, - буркнула я, в глибині душі радіючи з того, що колишній демон не так уже й добре вгадує мої думки. - Уночі всяке зло в силі, а людина - слабка. Якби боги хотіли, щоб люди вночі вирушали на пошук пригод, а не спали мирно у своїх ліжках, то наділили б нас зором, як у сов чи кішок...

-Скоро з'явиться місяць, - безтурботно відповідав на це Хорвек, який крокував дедалі швидше й веселіше. - Його світла буде достатньо для нашої справи. Ніч не така вже й погана, не наговорюй на неї. Для тих, на чию голову вдень падає тінь від шибениці, зараз саме час прогулятися і спробувати щастя. Озирнися на всі боки, Йоле. Здається, чимало тамельнців порушує сьогодні божественний задум...

Останні слова стосувалися численних таверн і шинків, що зустрічалися на нашому шляху. Вивіски їх яскраво освітлювалися ліхтарями, оточеними червонуватим сяйвом через холодний осінній туман, а з-за дверей лунали веселі пісні, регіт і дзвін посуду, що трощився чи то в руках невправних служниць, то чи то в безглуздій п’яній бійці. Ще недавно я б із насолодою принюхувалася б до знайомих запахів, які змусили б більш витончену людину скривити ніс, і з радістю підспівувала б сороміцькій пісеньці - все це нагадувало мені про часи, коли дядечко Абсалом ще не став придворним лікарем його світлості. Але сьогодні ожилі картини недавнього безтурботного минулого викликали лише сльози й тугу за чимось неясним, але остаточно втраченим.

Хорвек помітив, що моя хода стала скутою і незграбною, і сповільнив крок, а потім і зовсім зупинився.

-Не бійся, Йоле, - тихо сказав він мені, знайшовши мою замерзлу руку і стиснувши її. - Я не можу обіцяти тобі, що з тобою не трапиться нічого поганого, але боятися не варто. Ніколи. Просто роби все, що можеш, не згадуй про минуле, і не думай про майбутнє.

-Я не боюся, - не надто впевнено вимовила я. - Але мені страшенно не сподобалося те, що ти розповідав про перевертнів. Може, варто знайти інших помічників? Слуги чаклунки напевно дуже злі на нас. Ти вбив гарпій, а я підпалила одного з її псів мертвим вогнем...

-І правильно зробила, духів вогонь славно попсував йому вошиву шкуру, - Хорвек вів мене за собою, непомітно примушуючи прискорити крок. - Зате ми можемо бути впевнені, що сьогодні пси повернуться на цвинтар. Ці створіння дуже допитливі й мстиві, хоч і дурнуваті. Вони приходитимуть раз по раз на те місце, де постраждав їхній родич, у надії, що вдасться унюхати слід ворога. З одного боку - це добре, адже нам не доведеться їх шукати. З іншого - погано, бо пси будуть настороженими і недовірливими...

-Ця тварюка дійсно була породженням пекла, - жалібно промовила я, згадавши жахливу зубасту пику. - Я не впевнена, що наважуся знову на неї поглянути. Чому б тобі самому не зловити її, без мене? Я все одно злякаюся так, що забуду про все на світі...

-Тому що слух і нюх у перевертнів значно кращі, ніж у людей, і навіть кращі, ніж у звірів, - Хорвек уже пояснював мені це, але я все ще сподівалася, що вдруге його розповідь видасться не такою лякаючою. - Пес чаклунки підійде близько тільки до того, хто змусить забути його про обережність.

-А ти....

-Я буду поблизу. Наскільки це можливо - щоб не злякати перевертня.

-Але якщо їх буде кілька...

-Вони не настільки схожі на дворняг, щоб триматися зграєю. Перевертні хоч і мстять один за одного, але ненавидять своїх одноплемінників так само, як і всіх інших. Це дуже злісні нетовариські істоти, які ведуть життя одинаків, якщо їх не примушують до іншого накази господарів-чарівників.

До того часу ми вже спустилися до трущоб, де вікна майже не світилися - тутешні мешканці не мали змоги купувати навіть найпоганіші свічки і освітлювали свої халупи тільки убогими вогнищами. Але навіть ці відблиски здалися мені сьогодні справжнім дивом - вони ніби промовляли: тут мешкають люди, звичайні й живі, що гріють свої замерзлі долоні над тліючими головешками... Я ж немов належала відтепер до іншого світу, недоброго та неживого – поночі йшла на цвинтар у компанії ожилого мерця, і ніхто тут не пустив би мене до своєї оселі, якби дізнався про моє колишнє ім'я.

Надгробки старого цвинтаря були ледь помітні у світлі місяця, що ховався за клочкуватими нечастими хмарами. Знову я задихнулася від тяжкого запаху - здавалося, це від туману у низинах йде сморід, яким просочилося каміння і листя старих дерев. Ми не пішли далеко - зупинилися біля першого ж вільного п'ятачка, що трапився на нашому шляху, - тут колись був кам'яний склеп, від якого залишилася тільки основа. Трава вже давно руйнувала його, пробиваючись між камінням, але тут усе ще вільно розливалося місячне світло, і дерева не встигли зімкнути свої крони над руїнами старої гробниці.