-6-

-Отже, тепер я не... Фейн? - запитала я, запнувшись. Власне ім'я й справді здавалося чужим.

-Ні. Але це геть нічого не змінює, - Хорвек пояснював терпляче, напевне, розуміючи, наскільки я розгублена. - Люди надмірно прив'язані до свого імені, зовнішнього вигляду і дуже бояться втратити себе, відмовившись від них. Однак твоя справжня сутність - не ім'я, не руде волосся, і зовсім неважливо, як тебе звуть інші і що вони бачать перед собою.

-Але як же я житиму без імені?

-Візьмеш інше, - він знизав плечима. - Не мине й кількох днів, як нове прізвисько пристане до тебе, пустить коріння, і коли прийде час від нього відректися, то знову буде сумно. Але вже не так, як сьогодні, обіцяю.

-Інше? - я розгубилася ще більше. - Яке ж? Я не знаю, як назватися...

-Ти була рудою дівчинкою Фейн, а тепер можеш стати не-рудим хлопчиком, - Хорвек тепер говорив відсторонено, немов усе це вважав пустими дрібницями. - Хлопчиком на ім'я Нель. Або Йоль... Звикнути буде легше, якщо переінакшити старе ім'я...

"…Як людині Хорвеку, що утворилася з демона Рекхе" - я ледве втрималася, щоб не сказати це вголос, проте правила гри, нав'язаної мені, ставали якщо не зрозумілішими, то звичнішими. Говорити  про обставини переродження демона було не варто, та й усілякі здогадки слід було залишити при собі.

-Нехай буде Йоль, - поступливо погодилася я. - Але, бачать боги, більше ні до якого чаклунства ти мене не пристосуєш! Я не бажаю ставати бісовою відьмою!

-Поживемо - побачимо, - так само смирно відповів на це Хорвек. - Але скажи мені, Йоле... Що ти збираєшся робити далі?

-Тобто, тут ти мені добру пораду дати не збираєшся... - пробурмотіла я, враз спохмурнівши, однак тут же плеснула в долоні, проганяючи зневіру. - Гаразд же. Тоді слухай: я хочу роздобути портрет пані Вейдени, який висить у бібліотеці його світлості.

-Портрет? - щиро здивувався Хорвек. - Несподіваний вибір. Що за портрет? Навіщо він тобі?

-Єдине, що мені сказала сестра пана Огасто в монастирі, - так це те, що на картині зображена зовсім не пані Вейдена, - я задумливо терла носа, збираючи воєдино розрізнені думки. - Але жінка з портрета дорога його світлості, як ніхто інший - саме до неї він звертався, коли його долали напади божевілля. Хранитель палацу сказав, що в портреті немає магії. Отже, його намалювали звичайним чином... І художник бачив ту жінку, говорив із нею! Потрібно знайти цього клятого пачкуна... тобто, майстра... і розпитати його...

Увесь той час, що я говорила, Хорвек дивився на мене з мінливою напівпосмішкою, значення якої я вгадати не могла, проте насмішкуватою, як не дивно, вона не здавалася.

-Ну що, подобається мій план? - я склала руки на грудях, і з викликом задерла ніс.

-Мені подобається... подобається зовсім інше, - помовчавши, відповів колишній демон, посміхнувшись широко і відкрито. - Я давно нічому не дивувався, а тепер це відбувається дедалі частіше й частіше. І в такі миті готовий допустити, що в тебе є шанс перемогти... руду відьму.

-Да щоб тобі провалитися! - розлютилася я, остаточно впевнившись, що наді мною насміхаються. - Запропонуй щось краще, якщо такий розумний!

-Ти даремно сердишся, Йоле. Я й справді здивований твоєю заповзятливістю - нехай із твоїх задумів не цілком зрозуміло, як ти збираєшся перемогти свого ворога, проте ти не здаєшся.

-Що ж тут неясного? - я й сама не помітила, як почала розмахувати руками і притупувати ногою. - Якщо ми дізнаємося ім'я жінки з портрета, то нам відкриється частина минулого його світлості. А в ньому напевно прихована причина, яка змусила його зв'язатися з відьмою. Відьма обдурила його, щоб підштовхнути до підлої угоди! І якщо я розгадаю, в чому полягає її обман, то пан Огасто розірве договір, відьма втратить свою владу над ним, і забереться геть... Або повисне в тій петлі, яку вона сьогодні приготувала для мене!

-А якщо обману не було? - Хорвек запитував, як мені здалося, з підначкою, що підігріла мої почуття ще трохи.

-Пан Огасто - чесна і благородна людина! - із запалом заперечила я. - Він нізащо не звернувся б до магії, якби його не обдурили! Я чула безліч історій про те, як знатні добродії і простолюдини шукали допомоги у чаклунів - і завжди їх на те штовхала жадібність, гординя і дурість... Його світлість зовсім не жадібний, надзвичайно милостивий, і значно розумніший за багатьох! Вже точно розумніший за мене, а навіть мені зрозуміло, що золото чарівників обертається на труху і гній, а всі їхні справи - на чорне зло!

-Ти сміливо ручаєшся за свого герцога, маленький вірний Йоле, - відповів на це Хорвек, і мені почулася гіркота в цих словах. - Що ж, іноді те, у що вірять люди, виявляється правдою саме завдяки цій вірі. Якщо Огасто відмовиться від свого слова, даного відьмі - задуми її будуть порушені, а це не піде їй на користь. Вона й так гуляє дуже вузькою й небезпечною стежкою на самому краю урвища... Варто тільки одному камінцю похитнутися під її ногою - і падіння буде дуже довгим...

-Ось аж ніяк не хочу про це знати! - перебила я його, пригадавши давню розповідь демона про те, що в живих його залишили лише тому, що відьма побоюється помсти обдуреного нею короля темних створінь. Хоч я і звикла трохи до думки, що спілкуюся зі злим духом, але все ще не бажала знати що-небудь про його минуле життя і про звичаї його світу. Розповіді про потойбічне темне королівство звучали лиховісно, і я б не здивувалася, дізнавшись, що слухати подібні промови нічим не краще, аніж чаклувати. Однак дещо змусило мене спантеличено насупитися, і проклятий язик знову бовкнув зайве.