-4-

Жахливе видовище часто буває магнетичним - і я, подібно до інших тамельнців, як зачарована розглядала схудле до кісток тіло, загалом схоже на людське, але значно більшого розміру, химерно видовжене, через що в пам'яті виникав образ величезної гадюки чи якогось іншого огидного плазуна. Схожість доповнювала дрібна чорна луска, що вкривала страшну істоту з голови до п'ят - лише висохле обличчя здавалося обтягнутим звичайною, нехай і майже чорною шкірою. Я впізнала руки з понівеченими пальцями - їх я бачила в підземеллі, сумнівів бути не могло! Провали випалених очниць, беззубий рот, звідки випав сизий гострий язик - усе це свідчило про те, що герцог не бреше, і на шибениці справді бовтається Рекхе, серце якого вирізали з грудей, щоб назавжди покінчити з демоном.

Якби жителі Тамельну могли б зараз помічати щось дивне в тому, що відбувалося, то неодмінно б вгледіли, як дядечко Абсалом з жахом відповзає від тіла того, хто нібито був за життя його спільником, а бідний Міке злякано намагається зробити бодай якийсь знак-оберег скутими руками. Їм довелося побачити мертвого демона ближче, ніж кому б то не було.

Я, сковтнувши клубок, що застряг у горлі, озирнулася на Хорвека, намагаючись помітити на його обличчі відбиток бодай якихось почуттів, але він розглядав тіло демона із цілком безпристрасним виглядом, а потім, помітивши мій напружений погляд, ліниво кинув:

-Це лише здохлятина...

Зовсім не такої епітафії я очікувала з його вуст, однак нічого іншого він не додав. Утім, чого можна було очікувати від істоти, що дивиться на своє ж мертве тіло? Хтозна, чи прийнято було в демонів сумувати за своєю загиблою оболонкою - нехай навіть нова здавалася їм зовсім негодящою?.. Тут же я почула голос пана Огасто, який ще не закінчив свою промову. З кожним словом герцог ставав, здавалося, дедалі вищим, дедалі запальнішим, а дві жінки за його спиною перетворилися на прекрасні статуї - одна з яких тріумфувала, а друга - виражала лише горе й покірність.

-Як бажав би я!.. - говорив герцог. - О, як би я бажав сказати, що зло сьогодні буде покаране по заслугах. Але на цей ешафот сьогодні не зійде та, яка завинила перед богами і людьми більше за всіх. Руда відьма!..

Знову мені здалося, що я божеволію. Руда відьма? Але ж вона стояла зараз поруч із паном Огасто, і через її наклеп мого дядечка й Міке оголосили злочинцями... Однак наступні слова все пояснили - і змусили мене вкритися холодним потом.

-Руда відьма Фейн! - вимовив пан Огасто з ненавистю. - Племінниця чаклуна і наречена Міке Коріуса! Це вона вела розмови з демоном! Вона задумала його врятувати! Адже так? Так?!

Він різко повернувся до обвинувачених, наставивши на них пальця, і дядечко розгублено забурмотів, вклоняючись і благально здіймаючи скуті руки:

-Безглузде, ох безглузде дівчисько! Ваша світлосте, дурнішої дитини у всьому світі не знайдете - це точно! Але яка з неї відьма? Змилуйтеся над моєю бідною головою!  Якщо в чому й винен, то в тому, що не догледів за дівкою... Її саму зачарували, істинно вам кажу!  А я сам нічого, нічого не знав, щоб мені ніколи спини не розігнути!

Міке ж продовжував мовчати, сіріючи лицем.

-А ти, що ділив наречену з демоном? - лють герцога наростала, і я здогадалася, що насправді це рветься назовні гнів відьми. - Що ти скажеш на своє виправдання?

-Фейн... - Міке насилу розліпив губи. - Фейн не здатна до злих вчинків!

-Нема каяття в їхніх душах! - вигукнув пан Огасто, і відвернувся від дядечка та Коріуса-молодшого. - Брехня й злісна упертість! Що ж, слухайте жителі Тамельну мій указ: де б ви не побачили руду відьму Фейн - негайно повинні повідомити про це варту! Її за законом належить тут же заарештувати. Мені вона потрібна живою! Сто золотих нагороди тому, хто приведе її до мене!

Натовп закричав радісно і злісно, і я розрізнила як дехто лаявся на Міке, запитуючи в нього, чи не соромно йому називатися нареченим повії, що зійшлася з нечистим духом.

Я мимоволі зробила крок назад, і знову натрапила на Хорвека, який притримав мене за плече, і, нахилившись, насмішливо промовив:

-Здається мені, твій прекрасний герцог нарешті звернув на тебе увагу й гідно оцінив.

-Прикуси язика! - спалахнула я. - За нього зараз говорить відьма! Якби не її чари...

-То його світлість уже вів би тебе до вівтаря? - засміявся волоцюга. - Бідний твій наречений - той, якого мають нині повісити. Через чаклунство він думає, що ти кинула його заради демона. Якби не чари - дізнався б, що ти кидаєш його заради герцога... Чи не надто ти жорстоко обійшлася з хлопчиськом?

Слова його влучили точно в ціль - навіть якби до моїх щік приклали розпечене залізо, вони б не горіли сильніше.

-Так, це я винна... - мені хотілося закричати це, але горло немов стиснув той самий зашморг, що чекав на мене. - І я краще помру, ніж мовчки дивитимуся на те, як... Відпусти мене!

-Кажу тобі, ти не врятуєш їх, показавшись відьмі, - Хорвек пояснював терпляче і спокійно. - І я зовсім не збирався тебе до цього спонукати. Якщо ти й справді хочеш зберегти їм сьогодні життя, то сміятимешся, дивлячись на те, як їх поведуть на смерть. Бідняки завжди радіють, коли бачать страту багатих і шанованих людей. Посміхайся - вона зараз шукає в натовпі тих, у кого на обличчі відбивається переляк...

Я повірила йому, адже сама вже нічого не розуміла. Ніколи ще мені не давалася з такими труднощами посмішка - я щосили розтягувала пересохлі губи, так, що вони ось-ось мали потріскатися. Пан Огасто тим часом звернувся з короткою промовою до священиків, які смиренно чекали віддалік своєї черги, і святі отці поспіхом промовили у відповідь, що передають право на суд сюзерену цих земель, якщо вже прокляті чаклуни хотіли нашкодити саме йому.