Розділ 24. Настирливий наречений.

У якому героїня знайомиться зі своїм майбутнім родичем, доходить висновку, що той, у принципі, нічого так, і даремно тітка Джейн на нього бочку котить, а потім умить втрачає і нареченого, і наречену, які спустилися в підвал по добірний напій, та так і не повернулися.

Яким чином охорона загубила дорогою Ельфійського Принца і як він опинився біля входу в особняк своєї нареченої, Моня до пуття пояснити не зміг. Напевно, в ньому заграли почуття до власної нареченої. А можливо, основну роль зіграла Гномська Міцна. На відміну від дівчат, спадкоємці не розмінювалися на такі дрібниці, як Таганське Червоне.

Зате стало зрозуміло, чому знадобилося стукати у вікно. Річ у тім, що спочатку Моня довго й безуспішно стукав у вхідні двері. Природно, зачинені зсередини ґрунтовним Роном. Зазвичай на такий стукіт сам Рон і реагував. Ось тільки наразі юнак, заляканий розбушованими дівчатами, вважав за краще сховатися у своїй майстерні в підвалі.

На щастя для мешканців найближчих вулиць, стражники відмовили Ельфа, в якому одразу впізнали найближчого друга і соратника свого найголовнішого начальника, від використання Рінди як дверного дзвіночка. Оскільки вдень стали свідками неабияких акустичних можливостей цього диявольського механізму. Залучення як свідків проникнення в будинок своєї нареченої заклопотаного нареченого доброї половини мешканців найближчого кварталу могло не найкращим чином позначитися на репутації служивих - мовляв, не встежили, - що, своєю чергою, було чревате уповільненням кар'єрного зростання. А кожен уважаючий себе Білий Барс претендував на місце Капітана Гвардії.

Нарешті метушня, пов'язана з феєричною появою Моні, вщухла. Гвардійці повернулися на свої місця. А Йоці так і не вдалося переконати стражників узяти участь у специфічній демонстрації своїх природних даних. Бідолашним Білим Барсам вдалося відмовитися тим, що, перебуваючи при виконанні службових обов'язків, вони не мають права порушувати встановлену форму одягу.

А дівич-вечір у своєму розширеному складі, включно з Монею, здобув новий імпульс.

Щоправда, незабаром з'ясувалося, що і стратегічні, і оперативні запаси Таганського червоного вичерпалися. Спроба покликати Рона закінчилася повним провалом. І тоді в голову Ліці прийшла геніальна ідея. Вона згадала, що в підвалі зберігається кілька ящиків колись контрабандного, а нині, за давністю років, ставшого колекційним, віскаря.

Після того, як Моня второпав слова родички своєї нареченої, він тут же відчув незвичайний приплив енергії. Куди тільки поділися всі стогони й скарги на прострiл у спині та забиту гомілку. Будь дівчата трохи менш п'яні, вони б могли задатися резонним питанням, чому це Великий Цілитель, здатний одним своїм заклинанням підняти вмираючого зі смертного ложа, скаржиться на застарілий радикуліт. Але ні Ліці, ні Йоці таке питання навіть у голову не прийшло. А Джейн було просто приємно сидіти на ліжку поруч зі своїм нареченим і, погладжуючи йому руку, виявляти співчуття та жаль. Своєю чергою, Ельф отримував від цих нехитрих пестощів не менше задоволення.

Усе різко змінилося після того, як Моня зрозумів, що йдеться про віскі не менш ніж двадцятирічної витримки.

Виявляється, у них зі Спадкоємним Принцом існувало давнє змагання на тему: здивувати суперника незвичайним питвом. Як не дивно, у цій суперечці контрабандне віскі республіки Сет двадцятирічної витримки цілком могло конкурувати з колекційним п'ятдесятирічним коньяком, доставленим з величезними труднощами безпосередньо із Землі. Саме завдяки цьому раритету Спадкоємному Принцу вдалося на минулому полюванні вирватися вперед у змаганні, залишивши далеко позаду магічну настоянку десятирічної витримки на травах з Великого Лісу. Оскільки Ельф наполягав на особистій присутності при розпаковуванні ящика з контрабандою, а Джейн твердо заявила, що більше ні на хвилину не розлучиться зі своїм нареченим, то в підвал вирушила парочка майбутнього подружжя.

Ліці й Йоці доручили відповідальне завдання: до повернення добувачів привести спальню Джейн, добряче постраждалу в ході дівич-вечора, у відносно прийнятний стан.

Через п'ятнадцять хвилин Ліка з гордістю розглядала результати їхньої спільної з Йокою діяльності. Так чисто, за її переконанням, у спальні в Джейн ще ніколи не було. Останній штрих у вигляді запихання ногою під ліжко фантиків від цукерок, безсумнівно, зробив цей порядок ідеальним. Через півгодини Ліка здивовано поцікавилася в Йоки: «А може, Джейн хотіла, щоб ми в неї в кімнаті швиденько ремонт зробили. Косметичний. Ну там стіни пофарбували. Паркет перестелили. І дає нам на це час. Інакше, чому вони досі не повернулися?» Ще хвилин через п'ятнадцять алкогольний туман почав розвіюватися, і замість нього виникло невиразне почуття тривоги. Не змовляючись, дівчата наввипередки кинулися в підвал.

Там вони побачили жахливу картину. Було неважко зрозуміти, що в підвальному приміщенні сталася кривава бійка. Свідченням тому слугували розтрощені ящики, розбиті пляшки віскі, калюжі крові на підлозі і, найголовніше, - величезний пролом у стіні. Саме в тому місці, де за вказівкою Ліки цеглою було закладено двері, що відділяли підвал від лабіринту міських катакомб.

Величезна довбня валялася на підлозі й безсумнівно належала тролю, можливо навіть родичу того самого здорованя, чий череп прикрашав Ліцин стіл. І якщо сама по собі довбня й могла ввести Джейн в оману щодо вигляду нападників, то тіла трьох мертвих тролів, одному з яких безсумнівно й належала довбня, у мальовничих позах розкидані по підлозі, однозначно вказували на приналежність викрадачів до слуг таємничого Темного Мага. Того самого Мага, який раніше утримував у себе у в'язниці Доббі Валеру і змушував бідолашного алхіміка клепати артефакти на потоці. Недарма артефактор весь час побоювався, що його колишній господар все-таки знайде його і спробує повернути назад. Схоже, ці похмурі побоювання справдилися. Ось тільки разом з артефактором тролі прихопили з собою і Джейн разом з Принцом Клану, які опинилися в цей час у підвалі особняка поряд з алхімічною майстернею Доббі Валери. А заодно й Рона, двері в майстерню якого було вибито чи то тараном, чи то просто копняком розбушованого троля. Причому відступали загарбники поспіхом, не потурбувавшись про евакуацію тіл своїх загиблих одноплемінників. Судячи з усього, загарбники зустріли запеклий опір і зазнали значних втрат. Про що однозначно свідчили тіла тролів, що валялися на підлозі.