Розділ 20. Трагічна історія котів і кішок

У якому героїня переконується в міцності скла особняка, знайомиться з витівками місцевого пантеону і розуміє, що з вампірами їй не по дорозі, а потім повністю занурюється в господарські проблеми.

Статуетка, точніше навіть не статуетка, а справжня статуя, справляла сильне враження. Виконана в масштабі один до одного, вона зображала величезного кота, детально передаючи всі найгірші риси останнього. Войовничо настовбурчені вуса, піднятий трубою хвіст, подряпана морда і навіть рване вухо, були виконані з найвищою ретельністю і однозначно свідчили про лютий і непоступливий норов цього представника котячого племені.

— Ой, — подала з кутка свій голос Йока. — А в нас в Японії роблять схожі нецке, що зображують котів. Якщо потерти йому голову, то тобі випаде удача.

Чи то тому виною була безсонна ніч, чи то Рон вирішив, що зайва удача йому не завадить, але юнак на хвилину випав з образу ідеального дворецького і нахилився до фігурки кота. А потім заходився чухати того між вухами.

— Стій, не чіпай, навіть не наближайся до Цього, — зупинив його переляканий крик Доббі, який якраз увійшов до кабінету. — Тільки навіженого кота нам тут не вистачало!

Від несподіванки Рон сіпнувся й упустив фігуру на підлогу. На щастя, бронзовому виробу це ніяк не зашкодило. А Доббі полегшено видихнув:

— Здається, цього разу обійшлося. — Потім ще раз уважно придивився до статуетки й з прикрістю уточнив: — На жаль, не пощастило. Ну, тримайтеся, зараз почнеться!

Бронзова фігура кота пішла дрібними тріщинами...

Пророцтва Доббі Валери справдилися з переконливістю і надійністю важкого танка, що розчищає собі дорогу в веренці легковажних легковиків індійського автопрому.

Бронзова, масивна, непохитна на вигляд статуетка спершу вкрилася дрібними тріщинами, а потім різко повністю змінила фактуру, перетворившись на очах у здивованої публіки на справжнісінького кота. Класичного смітникового Ваську з подряпаною мордою і роздертим на клоччя лівим вухом. І таким же поганим характером.

Незрозуміло, чому присутні в кабінеті розумні прийшлися оживленій тварині не до душі. Кіт зовсім не відреагував ні на здивований вигук Джейн: «Ого, який котяра», ні на розгублене лепетання Ліки: «Кіс, кіс, кіс», а видав утробний рев, який більше личив розлюченому леопарду, ніж коту смітниковому, звичайному, і, піднявши хвоста трубою, рвонув на вихід із кабінету. На жаль, Васька неправильно оцінив обстановку. Чи то виною тому був стан стресу, чи щось інше, але тільки двері, в яких завмер переляканий Доббі Валера, не здалися коту надійним шляхом евакуації. Тому він зосередив свої зусилля на вікні. І, не вдаючись у зайві розумування, з усього розмаху й непомірної котячої прудкості врізався в скло. Загалом ця задумка цілком могла реалізуватися. З огляду на силу удару, будь-яке нормальне скло мало б вилетіти з віконного отвору разом із рамою. А там — ось вона, свобода! І падати невисоко. Перший поверх. На такі дрібниці, як порізи й забиття, судячи з величезної кількості шрамів, Васька вже давно перестав звертати увагу. Підвела кота не інтуїція (про тверезі міркування в цьому випадку говорити не доводиться). Підвело те, що за зовнішньою пристойністю особняка ховалася його темна натура. Крім раніше виявленого переліку таємниць у вигляді палісандрових дверей, облицювання стін молоським мармуром, схованого під шаром фарби, таємного входу в підвал, звідки, своєю чергою, вела доріжка в міські катакомби. Так от, крім усього цього, виявилося, що вікна в особняку контрабандистів виконані з куленепробивного скла, здатного зупинити не те що кота, а за потреби відбити постріл з арт-установки середнього калібру.

А Ліка все думала, чому це, на відміну від сусідніх будинків, де на вікнах першого поверху встановлені ґрати, у їхньому особняку ніхто не потурбувався про захист. Вирішила, що ґрати, мабуть, раніше заміняло силове магічне поле, яке просто з часом розвіялося. Думка про куленепробивний склопакет навіть у голову їй не спала.

І ця особливість особняка стала фатальною для кота. Колосальної сили удар струсонув стіни. Після чого тушка тварини повільно сповзла по склу, справляючи враження прилиплого жуйкового кома, що неквапливо рухається вниз під дією сили тяжіння. Потім кіт відліпився від вікна і гепнувся на підлогу.

Ліка з здриганням уявила ситуацію, за якої кіт ломанувся б через двері. Хоча, можливо, за допомогою Джейн, і в цьому випадку вдалося б урятувати Доббі Валері життя. Сертифікований цілитель як-не-як.

Кіт лежав на паркеті лапами догори з хвостом, підігнутим до живота, і мордою, виразно деформованою від удару. Лежав, не ворушився і навіть, здається, не дихав. І тут із ним сталася друга за день метаморфоза. Тушка кота взялася дрібною брижею, і за мить живе тіло знову перетворилося на бронзову фігуру. Тільки цього разу отримана скульптура значно поступалася первісній в плані художньої естетики, оскільки зберегла в собі всі наслідки злощасної втечі.

— Ну ось і добре. Тепер найближчі два тижні ми в безпеці, а то й більше, якщо Рону нічого зайвого в руки не давати, — пожвавленим голосом повідав присутнім Доббі Валера. — А за цей час багато що можна зробити. Я ось прямо зараз подумую про еміграцію до Великого Лісу. На гірший випадок можна й на Палаючі Острови до канібалів податися. Все ж безпечніше, ніж лишатися в столиці, коли тут коти з’являться.

Після чого, на наполегливу вимогу Ліки, розповів презанятливий епізод з історії Едему, який стався майже тисячу років тому.

Незадовго до цього боги трохи попустили віжки з управління всіма сторонами життя розумних і надали тим, хто живе на Едемі, певну самостійність. Найраціональніше пояснення цьому вчинку зводилося до того, що боги задовбалися розбиратися у вічних чварах серед своїх віруючих, вислуховувати постійні скарги і відповідати за кар’єрне зростання служителів культу, які не соромлячись висували претензії до свого вищого начальства. Самі ж боги видалилися на інші плани буття, де, судячи з окремих натяків, стали віддаватися на всю свою божественну силу інтригам, пияцтву й розпусті, лише зрідка кидаючи свій божественний погляд на покинуту паству. Щоправда, на їхній захист можна сказати, що, надавши розумним широкі права і свободи, боги, тим не менш, встановили низку правил і обмежень, порушення яких каралося з усією суворістю закону. До таких обмежень, наприклад, належало Слово Перевертня. Ще один незламний до виконання закон, звучав так: Розумний не повинен позбавляти іншого розумного життя з метою проведення ритуалу, спрямованого на збільшення особистих магічних здібностей. Ні, тут мова зовсім не йшла про те, що між розумними на всі часи мали настати мир, дружба, жуйка. Боги, хоч і були дуже далекі від народу, але у повному ідіотизмі їх звинувачувати не варто. Тому вбивати одне одного собі на втіху розумним ніхто не забороняв. Більш того, якщо якийсь просунутий маг вигадував новий ритуал, у якому за допомогою, скажімо, людського жертвопринесення або за допомогою жертви сотні невдах, зарізаних миттєво в один і той самий час на вівтарі, можна було стерти з лиця Едему ціле місто супротивника, боги і проти такого не заперечували. А от якщо твій ритуал спрямований на посилення особистого магічного могуття, то тоді такому першопрохідцю мало не здасться. Злі язики стверджували, що саме цим обмеженням боги зовсім не знижують градус напруженості в суспільстві, а банально усувають потенційних конкурентів. Які, теоретично, можуть посилитися до такого ступеня, що теж захочуть відправитися на інші плани буття. А плани, все ж, не гумові. Своїх богів дівати нікуди.