Розділ шістнадцятий. Дзеркало світу.

У якому героїня опановує незнайомий артефакт неймовірної сили і між іншим мало не псує кайф рідній тітці, а потім повертається до стін особняка з багатою здобиччю.

Від образу Берімора Рон аж ніяк не збирався відмовлятися. До того ж, в одній із знайдених книжок юнак ознайомився з ідеєю італійського страйку. Це коли з усім погоджуєшся, але робиш так, як вважаєш за потрібне. Очевидно, що таке тлумачення італійського страйку мало чим відповідало оригіналу. І було вільною інтерпретацією того самого перевертня-плагіатора, чиї книжки Ден Браун якось спересердя виграв у покер (на тверезу голову він нізащо не прийняв би таку ставку). Втім, у кого він їх виграв і навіщо зберігав в особняку, було вкрите мороком. Зате тепер кілька десятків книжок посіли почесне місце на полиці в Роновій кімнаті.

Знай про це Ліка, вона могла б і занепокоїтися. Незрозуміло, що могла вигадати і як спотворити факти фантазія письменника-перевертня, що погано орієнтується в реаліях земного життя. А в Рона, який уперше дорвався до друкованого літературного слова, геть бракувало щеплення, яке дозволяє критично ставитися до художнього вимислу і не плутати реальне з вигаданим. Ось тільки Ліці й на думку не могло спасти, яку бомбу підклав під її детективну агенцію Ден Браун своїми безладними ставками під час гри в покер.

А що, переконувала себе Ліка, розмазуючи по тарілці вівсяну кашу. Ситна й здорова їжа. І дешева, що в нашому випадку теж не абищо.

От почнемо заробляти більше, перейдемо на трюфелі з куріпками. А коли дохід сягне вже зовсім непристойної цифри, знову повернемося до вівсянки. Дуже багаті люди схиблені на здоровій їжі. І добре, якщо справа обмежиться вівсянкою, а то ще доведеться жувати сиру моркву разом із брукою замість сніданку, обіду й вечері. Від самої цієї думки дівчину пересмикнуло.

- Здається, щось подібне було в якомусь філософському вченні, - згадала Ліка. - Про те, що все у світі розвивається по спіралі. Цікаво, а чим ми будемо харчуватися на десятому витку харчової спіралі.

Не зумівши придумати з цього приводу нічого путнього, крім дивного фіолетового желе, яке цілеспрямовано виповзало з тарілки. Желе було їжею богів і намагалося саме зжерти всіх довкола. Після цього Ліка у своїх роздумах повернулася до нагальніших питань.

Треба розібратися, що там із цим злощасним Портретом. Одразу три незвичайні події пов'язані з ним. Пророцтва Йокко. Дурні написи на пергаменті у виконанні Доббі Валери. І геть ні в які ворота не вписувана поведінка шахрая в картатому пальті. Якщо все це скласти докупи, виходить, що з Портретом щось не так.

Тому, не відкладаючи на потім, Ліка вирішила почати дослідження Портрета. Насамперед вона озброїлася найпередовішою криміналістичною теорією, вичитаною з "Посібника для чайників". Там в аналогічних випадках радилося насамперед спробувати силою розуму проникнути в потаємну суть досліджуваного об'єкта.

Оскільки в Ліки виникли певні сумніви щодо сили її розуму та його здатності проникати в потаємну суть, вона вирішила зробити копію полотна. Резон такого підходу базувався на тому, що художники під час створення своїх полотен проникали в найглибшу суть натури. Принаймні, так казав їй один знайомий художник із Пітера, що підбивав клинці до тітки Джейн. Хоча всі його розлогі міркування на цю тему відрізнялися неабиякою двозначністю. Особливо коли мова заходила про проникнення.

І, зібравшись із духом, Ліка приступила до випробувань. Для чого за допомогою чарівника Рона облаштувала робоче місце художника.

Драбину-стрем'янку пристосували замість мольберта. Замість полотна довелося взяти величезну поліровану дошку, зате про підрамник хвилюватися не довелося. Пензлі й фарби в чималій кількості лишилися від попередньої Ліциної творчості. Натурою слугував той самий Портрет Імператора в стилі Ню, урочисто принесений Роном зі спальні.

Могло здатися, що Ліка за ніч перетворилася з вогненно-рудої відчайдухи на платинову блондинку, яка не роздумуючи вірить у все, що написано на паркані. Нічого подібного. Просто в дівчині раптом прокинувся творчий свербіж, що вимагав негайного вгамування. А оскільки робити їй, по великому рахунку, було нічого, клієнти найближчим часом не передбачалися, то чом би й не помалювати.

До того ж учорашній досвід із вивіскою показав, що за цим заняттям Ліці чудово думається. Не бігати ж щоразу до кафе на терасі, щоб порухати мізками. Хтозна, з ким там ще можна зіткнутися. Ось учора зустріла Йоко - і будь ласка, ще один співробітник у детективній агенції. А агенція, між іншим, не гумова і всіх працевлаштувати не зможе. Тож дівчина закасала рукави і, висолопивши язика від старанності, заходилася ретельно перемальовувати численні прямокутники, овали та завитки з оригіналу на дошку. Після двогодинної напруженої роботи вона відступила вбік, намагаючись оцінити здобутий результат. Вердикт був однозначний. Її робота значно перевершувала оригінал за всіма параметрами. Навіть майнула думка назвати свою роботу "Імператор в оточенні пелюсток троянд" і спробувати збути її на виставці-продажу живопису.

Але, на жаль, розгадати таємницю оригіналу портрета в такий спосіб не вдалося.

Вона переводила погляд зі своєї копії на оригінал і нічого не розуміла.

- Що може бути цінного в подібній мазанині? - поцікавилася Ліка сама в себе. І тут же відповіла: - НІ-ЧО-ГО!!!

На захист дівчини можна сказати, що, виносячи такий вердикт, вона мала на увазі як портрет-оригінал, так і власну творчість.

- Стоп, а раптом під шаром фарби замасковано шедевр світового живопису, - осяяло Ліку. - Була ж така історія, коли на картині якогось відомого авангардиста під нижнім шаром виявили полотно Ван Гога. А потім художники, прихильники різних напрямів у живописі, мало не повбивали одне одного, з'ясовуючи, яка з робіт становить більшу цінність і що лишати на полотні. Здається, тоді перемогли авангардисти. Напевно, і тут відбувається щось подібне.

І Ліка підійшла до Портрета Імператора в стилі Ню. Вона спробувала дуже обережно віддерти шматочок фарби на самому краю полотна. Нігтем. Там, де було намальовано невеличкий блакитний кружечок. Здерти фарбу не вдалося. Зате кружечок ніби прилип до пальця й почав ковзати по полотну слідом за рухом руки. А коли дівчина злякано відсмикнула долоню, він одразу повернувся на попереднє місце. Несподіваний результат заінтригував. Вона захоплено взялася вивчати дивну поведінку картини. Виявилося, що "прилипають" до пальців усі геометричні фігури, зображені на портреті. Більше того, якщо посунути якусь із них подалі, то в певний момент вона міняється місцями із сусідньою фігурою. Такий обмін провокував рух сусідніх елементів, і вони лавиноподібно починали обмінюватися позиціями одне з одним. При цьому зображення на Портреті змінювалося найрадикальнішим чином. Це нагадувало гру "Три в ряд". Там теж треба було тягнути пальцем кульку по екрану, і якщо виходила комбінація з трьох кульок однакового кольору по горизонталі чи вертикалі, то конструкція під барвисті ефекти й бравурну мелодію зникала, а звільнене місце займали нові кульки.